Апеляційний суд залишив під арештом майно податківця, підозрюваного в одержанні неправомірної вигоди

Серед активів, на які накладено арешт, — сім земельних ділянок, половина житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, а також чотири автомобілі.

За версією слідства, посадовець ГУ ДПС у Сумській області у змові з колегою попросив та одержав від підприємця 80 тисяч гривень неправомірної вигоди за зменшення штрафних санкцій за результатами податкової перевірки. У зв’язку з цим йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

З клопотанням про накладення арешту до Ковпаківського районного суду м. Суми звернувся слідчий Державного бюро розслідування. Зокрема, сторона обвинувачення обґрунтовувала необхідність застосування заходів забезпечення кримінального провадження тим, що посадовець підозрюється  у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а відповідно до нього може бути застосоване покарання у вигляді спеціальної конфіскації. Таким чином, орган досудового розслідування наполягав, що з метою забезпечення конфіскації майна підозрюваного як виду покарання, унеможливлення його відчуження, є необхідність у накладенні арешту, шляхом заборони на його відчуження та розпорядження.

Суд першої інстанції частково задовільнив клопотання та наклав арешт лише на те майно, що належить безпосередньо підозрюваному. Не погодившись з рішенням слідчого судді, представник власника майна оскаржила його в суді апеляційної інстанції. Просила ухвалу слідчого судді місцевого суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно. Апеляційні вимоги адвокат підозрюваного обґрунтовувала тим, що судом першої інстанції не перевірено належність та законність володіння окремим майном, зокрема транспортними засобами, на які накладено арешт, оскільки частина з них фактично належить або перебуває у законному володінні інших осіб. Приміром, на керування автомобілями DAEWOO LANOS та Mercedes-Benz V220 CDI третім особам надані довіреності. Що стосується частини житлового будинку та прилеглої земельної ділянки, то сторона захисту обґрунтовувала необхідність зняття арешту тим, що нерухомість перебуває у спільній власності підозрюваного та його дружини і накладення на неї арешту порушує її право власності та розпорядження майном. Також захист посилався на відсторонення підозрюваного від посади, відсутність доходу та необхідність утримання сім’ї.

Розглянувши матеріали кримінального провадження, колегія суддів апеляційного суду із доводами сторони захисту не погодилася. Зокрема у своєму рішенні зазначила, що відповідно до реєстраційних документів власником усіх арештованих автомобілів є підозрюваний. При цьому матеріали кримінального провадження не містять доказів переходу права власності на зазначені транспортні засоби до інших осіб, припинення права власності підозрюваного або виникнення у третіх осіб самостійного речового права на відповідне майно. За таких обставин саме відомості офіційного державного реєстраційного обліку транспортних засобів, а не факт їх фактичного користування іншими особами, мають значення для встановлення належності майна.

Щодо будинку та земельної ділянки суд наголосив, що вони перебувають у спільній сумісній власності подружжя. Водночас арешт спрямований не на позбавлення іншого співвласника права власності, а на забезпечення збереження майна, майнові права на яке має підозрюваний, та недопущення його відчуження до остаточного вирішення кримінального провадження.

Суд також врахував наведені стороною захисту сімейні та матеріальні обставини, однак зазначив, що вони не усувають необхідності збереження майна для забезпечення можливої конфіскації. Водночас арешт має тимчасовий характер і не є остаточним позбавленням права власності.

За результатами апеляційного розгляду ухвалу слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми залишено без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення. Ухвала апеляційного суду набрала чинності та оскарженню не підлягає.