COVID-19: Сумський апеляційний суд підтвердив законність відсторонення від роботи працівника освіти

У листопаді минулого року вчительку одного із освітніх закладів Роменської міської ради було відсторонено від роботи через відсутність вакцинації  від СОVID-19. Вважаючи таке рішення адміністрації навчального закладу незаконним, жінка подала позов до Роменського міськрайонного суд, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ про її відсторонення від роботи, поновити її на роботі та оплатити час вимушеного прогулу.

Свої вимоги педагог обґрунтовувала тим, що на початку листопада 2021 року вона отримала від керівництва школи повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19. В документі мова йшла про те, що вона повинна надати або сертифікат, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення, або інший документ, який забороняє їй вакцинуватися. А в разі ненадання одного з них, її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати. Уже наступного дня позивачці вручили наказ про відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від СОVID-19, мотивований ст. 46 Кодексу законів про працю, Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 та Постанови Кабінету міністрів №1236.

У своєму позові жінка зазначала, що відмова надавати відомості про наявність щеплення від СОVID-19 чи відсутність вакцинації від СОVID-19 не може бути підставою відсторонення її від роботи, оскільки не було офіційного рішення влади про визнання СОVID-19 епідемією. Крім того, зазначала, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 суперечить чинному ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки виключно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових профілактичних щеплень. Проте, серед цього переліку щеплення від СОVID-19 немає і до календаря щеплень воно відповідно не включене. Натомість, вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні добровільна для усіх груп населення та професійних груп.

Суд першої інстанції позовні вимоги вчительки частково задовольнив, а саме – скасував наказ в частині відсторонення її від роботи, зазначивши, що він суперечить статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі статтею 8 (право на приватне життя) та ст.1 Протоколу № 1. Суд вважав, що відповідач мав застосувати альтернативні заходи, направлені на обмеження контакту невакцинованої позивачки з учнями, які могли б мати менш «травматичний» ефект для позивачки, зокрема проводити уроки в дистанційному режимі, оскільки в цьому випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивачки, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.

З такими висновками Роменського міськрайонного суду не погодився навчальний заклад та оскаржив його до Сумського апеляційного суду. Просив рішення суду скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду задовольнила апеляційні вимоги апелянта та скасувала судове рішення в оскаржуваній частині, оскільки воно не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, а саме – не ґрунтується на засадах верховенства права, не є законним і обґрунтованим.

Сумський апеляційний суд зазначив, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19, яке згідно наказу МОЗ належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції. Згідно зі   ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Суд не вбачає порушення права позивачки на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Таким чином, відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників шкільного освітнього процесу, з урахуванням вимог ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивачки.