Приватизація земельної ділянки: чия власність?

Земельна ділянка отримана в межах безоплатної приватизації не є спільною сумісною власністю подружжя, а отже не підлягає поділу між ними при розлученні. Так в своєму рішенні постановила колегія суддів цивільної палати Сумського апеляційного суду.

У грудні 2020 року позивач звернувся до Сумського районного суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. Свої вимоги мотивував тим, що у липні 2018 року разом з відповідачем зареєстрували шлюб. У листопаді 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, затвердивши проект землеустрою про відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, надало земельну ділянку, розташовану на території однієї із сільських рад Сумського району, у приватну власність відповідачу. Згодом на підставі вказаного наказу державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності. Позивач зазначив, що оскільки він з відповідачем не дійшли згоди щодо поділу спільно нажитого майна, то просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ним та відповідачем право власності на вказану земельну ділянку по 1/2 частини за кожним.

Рішенням суду першої інстанції у задоволені позовних вимог відмовлено. Суд виходив з того, що відповідач одержала земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації, а тому у відповідності до положень статті 57 Сімейного кодексу України, є її особистою приватною власністю.

Не погоджуючись із цим, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що земельна ділянка була відповідачем приватизована, а тому є її особистою приватною власністю. При цьому вказує на те, що Головне управління Держгеокадастру у Сумській області не є органом приватизації, а тому наданий відповідачем наказ не підтверджує факт набуття відповідачем земельної ділянки саме на підставі приватизації.

Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Сумського апеляційного суду залишила без змін рішення місцевого суду, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Про нюанси вітчизняного законодавства щодо поділу майна подружжя розповідає суддя-спікер Сумського апеляційного суду Віктор Криворотенко.

- Норми статей 57, 60 Сімейного кодексу України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, - зазначає Віктор Іванович. – Так майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Разом з тим, майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

За словами судді апеляційного суду, пунктом 5 частини 1 статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Крім того, в пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 Земельного кодексу України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

- Сам же Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений у статті 118 ЗК України, - наголошує суддя-спікер. - Якщо громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Натомість відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Підпунктом 13 пункту 4 Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, затвердженого наказом Дергеокадастру від 12 листопада 2019 року за №285, передбачено, що цей орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Сумської області.

- Крім того, варто звернути увагу і на те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, - наголошує Віктор Криворотенко. - Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд також повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.