Конотопчанина, якого обвинувачують у збуті наркотичних засобів особам, що утримуються в СІЗО, Сумський апеляційний суд залишив під вартою

Тридцятитрьохрічному чоловіку пред’явлено обвинувачення у придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів. За версією слідства, обвинувачений пересилав їх засудженим, які перебувають в ДУ «Сумський слідчий ізолятор», через відділення одного із операторів поштового зв’язку.

У рамкам судового розгляду кримінального провадження Конотопський міськрайонний суд обрав чоловіку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував наявністю ризику вчинення нових злочинів, а також недостатністю застосування більш м’яких запобіжних заходів для їхнього запобігання.

З рішенням суду першої інстанції обвинувачений не погодився та намагався оскаржити його в Сумському апеляційному суді. В своїй апеляційній скарзі обвинувачений просив скасувати ухвалу суду,        обрати запобіжний захід не пов’язаний з триманням під вартою і зменшити розмір застави. Розглянувши апеляційну скаргу обвинуваченого, колегія суддів кримінальної палати суду залишила її без задоволення, оскільки більш м’який запобіжний захід ніж тримання під вартою не в змозі забезпечити запобігання ризику вчинення нового злочину, встановленого судом першої інстанції. Даний ризик є цілком виправданим, про що свідчить попередня поведінка останнього. Зокрема, він судимий, на шлях виправлення не став та знову обвинувачується у вчиненні двох злочинів. Це дає підстави вважати, що обвинувачений не має наміру зупинятися у своїх злочинних діях.

Щодо його прохання зменшити розмір застави, то відповідно до вимог пункту 2 частини 5 статті 182 КПК України, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, може складати від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, покладених на неї обов’язків, вона може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно. Таким чином, судом першої інстанції були ураховані обставини злочину та наявний ризик, а розмір застави є достатньою мірою, щоб гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов’язків. При цьому колегією суддів не було встановлено жодних даних, які б свідчили про те, що вказаний в ухвалі суду розмір застави є завідомо непомірним для обвинуваченого.