Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства, прозорості діяльності судів, належного кваліфікаційного рівня суддівського корпусу, достатнього фінансування тощо. Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого та ефективного правосуддя.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень апеляційного суду належить аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики, а також надання інформації про результати узагальнення.
Метою зазначеного аналізу є дослідження закономірностей і тенденцій зміни динаміки розгляду справ, виявлення недоліків в роботі місцевих судів Сумської області з питань розгляду справ кримінального судочинства та справ про адміністративні правопорушення, а також вжиття необхідних заходів щодо їх усунення, що були виявлені завдяки даному аналізу.
У 2018 році районні і міськрайонні суди Сумської області, працюючи в умовах впровадження судової реформи, постійних змін діючого законодавства та значного скорочення кількості працюючих суддів, фактично забезпечили здійснення судочинства у кримінальних справах і провадженнях та у справах про адміністративні правопорушення на засадах захисту гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.
Динаміка надходження справ і матеріалів аналізуємої категорії є слідуючою.
|
Місцеві суди |
Справи і матеріали кримінального судочинства
|
Справи та матеріали про адміністративні правопорушення
|
||||
|
2017 р. усього в т.ч. справ |
2018р. усього в т.ч. справ |
2017 р. |
2018р. |
|||
|
Білопільський р/с |
949 |
212 |
1216 |
190 |
616 |
713 |
|
Буринський р/с |
556 |
130 |
520 |
80 |
303 |
330 |
|
В-Писарівський р/с |
464 |
122 |
715 |
176 |
405 |
374 |
|
Глухівський мр/с |
1293 |
291 |
1661 |
323 |
696 |
886 |
|
Зарічний р/с |
4400 |
438 |
6183 |
430 |
2046 |
2010 |
|
Ковпаківський р/с |
7574 |
456 |
10644 |
441 |
2702 |
2393 |
|
Конотопський мр/с |
2779 |
517 |
3768 |
471 |
972 |
1130 |
|
Краснопільський р/с |
267 |
111 |
426 |
50 |
296 |
244 |
|
Кролевецький р/с |
659 |
132 |
917 |
79 |
652 |
716 |
|
Лебединський р/с |
846 |
205 |
1123 |
175 |
715 |
930 |
|
Липоводолинський р/с |
345 |
76 |
410 |
42 |
320 |
263 |
|
Недригайлівський р/с |
575 |
93 |
683 |
60 |
345 |
403 |
|
Охтирський мр/с |
1440 |
340 |
2412 |
329 |
824 |
1567 |
|
Путивльський р/с |
591 |
117 |
1131 |
113 |
315 |
410 |
|
Роменський мр/с |
1693 |
260 |
2410 |
244 |
906 |
826 |
|
С -Будський р/с |
353 |
117 |
582 |
76 |
531 |
407 |
|
Сумський р/с |
429 |
272 |
442 |
294 |
1787 |
1488 |
|
Тростянецький р/с |
637 |
125 |
849 |
122 |
393 |
559 |
|
Шосткинський мр/с |
2385 |
370 |
3504 |
414 |
1267 |
1262 |
|
Ямпільський р/с |
375 |
119 |
566 |
113 |
487 |
488 |
|
В с ь о г о : |
28610 |
4503 |
40162 |
4222 |
16578 |
17399 |
Таким чином, у 2018 році до місцевих судів області загалом надійшло до розгляду 40162 справи та матеріалів кримінального судочинства, що на 11552 або на 28,7 % більше, ніж у 2017 році, і 16954 справи та матеріалу про адміністративні правопорушення, що на 821 або на 4,8 % більше, ніж у 2017 році.
Слід зазначити, що у 2018 році в порівнянні з 2017 роком збільшення кількості надходження справ і матеріалів кримінального судочинства мало місце майже в усіх місцевих судах області.
Зокрема, значно збільшилася кількість надходження справ і матеріалів кримінального провадження, в таких судах
Всього за штатною чисельністю в місцевих судах області відправляли правосуддя у 2018 році 125 суддів.
Середньомісячне надходження на одного місцевого суддю в загальнообласному показнику в порівнянні з 2017 роком по справах і матеріалах кримінального судочинства зросло з 20,81 справ і матеріалів до 29,21, а по справах про адміністративні правопорушення - зросло з 12,06 справ до 12,65 .
З аналізу показників середньомісячної навантаженості на одного суддю по кожному місцевому суду області окремо, вбачається, що зростання навантаженості мало місце майже в усіх судах області, лише в окремих місцевих судах судді мали відносно невелику середньомісячну навантаженість.
Так, зокрема, середньомісячна навантаженість справами і матеріалами кримінального судочинства у 2018 році на одного суддю:
тоді як в цей же період навантаженість мала місце на одного суддю, відповідно,
Всього у 2018 році перебувало на розгляді у районних, міськрайонних судах області 5890 проваджень відносно 6604 осіб , з яких розглянуто 3689 проваджень, у тому числі :
|
кримінальні справи (за КПК 1960 р.) - 6 |
|
провадження за обвинувальним актом - 3583 |
|
провадження за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру - 48 |
|
провадження за клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру - 4 |
|
провадження за клопотанням про звільнення від відповідальності -48 |
|
провадження в формі приватного обвинувачення -251 |
|
провадження щодо неповнолітніх -135 |
|
провадження щодо жінок -520 |
|
провадження про злочини, пов'язані з насильством у сім'ї - 7 |
|
провадження про злочини невеликої тяжкості -866 |
|
провадження про злочини середньої тяжкості - 1816 |
|
провадження про тяжкі злочини - 954 |
|
провадження про особливо тяжкі злочини - 53 |
|
провадження про злочини, вчинені організованими групами -8 |
В 2018 році місцевими судами було ухвалено 2785 вироків відносно 2987 осіб, з яких 2944- засуджено, 43 - виправдано.
В тому числі обвинувальні вироки ухвалено у 451 провадженні на підставі угод між потерпілими і обвинуваченими ( підозрюваними) про примирення і у 242 провадженнях на підставі угод між обвинуваченими ( підозрюваними) і прокурорами про визнання винуватості.
Ці дані свідчать про те, що інститут угод у кримінальному провадженні продовжує досить успішно застосовуватися місцевими судами області, чим сприяє забезпеченню принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, забезпечення потерпілому на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди.
Так, лише у 4 кримінальних провадженнях відмовлено в затвердженні угоди і повернено прокурору для продовження досудового розслідування.
Також у 2018 році місцевими судами було постановлено 790 ухвал відносно 816 осіб про закриття кримінальних проваджень.
Крім того, місцевими судами області протягом 2018 року застосовані примусові заходи медичного характеру в 43 провадженнях відносно 43 осіб і примусові заходи виховного характеру в 1 кримінальному провадженні відносно 3 осіб.
Залишок нерозглянутих місцевими судами кримінальних проваджень станом на 31 грудня 2018року склав - 2201, що складає 37 % від загальної кількості кримінальних проваджень, які перебували на розгляді судів першої інстанції.
Із розглянутих місцевими судами, з ухваленням вироків у 2785 кримінальних провадженнях, за видами кримінальних правопорушень ці провадження мають такі кількісні показники:
пов’язаної з наданням публічних послуг - 49.
При цьому, у провадженні судів першої інстанції протягом аналізуємого періоду перебувало 27 проваджень ( з яких 8 надійшло у 2018 році) з обвинувальними актами про вчинення кримінальних правопорушень організованими групами, а за результатами судових розглядів по 7 - постановлено вирок ( в тому числі по 1 провадженню із затвердженням угоди про визнання винуватості).
Також, протягом 2018 року місцевими судами ухвалено 143 вироки у кримінальних провадженнях приватного обвинувачення відносно 146 осіб засуджених ( в тому числі по 27 провадженням із затвердженням угоди про примирення).
Виправдувальні вироки місцевими судами ухвалені у кримінальних провадженнях відносно 43 осіб, зокрема :
Заслуговує на окрему увагу кількісний показник розгляду справ, судове провадження в яких здійснювалось у режимі відеоконференції.
Таких проваджень за рік судами розглянуто 282, тоді як, у 2017 році цей показник становив – 69, а у 2016 році - 39.
Районними , міськрайонними судами області у 2018 році розглянуто значну кількість клопотань ( подань) у порядку виконання судових рішень .
Зокрема, із 2553 таких клопотань ( подань), задоволено - 1640, серед яких :
та ряд інших.
На протязі 2018 року було розглянуто 46 запитів ( доручень,клопотань, скарг) у порядку надання міжнародної правової допомоги, з яких 42 задоволено, а саме:
- інші - 1.
Аналізуючи стан здійснення правосуддя по колу осіб, вбачається доцільним звернути увагу і на дані щодо потерпілих, права і інтереси яких були захищені судовими рішеннями, ухваленими у кримінальних справа і кримінальних провадженнях місцевими судами області.
Всього у кримінальних справах і кримінальних провадженнях, розглянутих у 2018 році судами першої інстанції, потерпілими були 1989 фізичних осіб, з них - 884 жінок, яким заподіяно шкоду:
життю - 38 особам ;
здоров’ю - 180 особам;
матеріальної та моральної шкоди – 1771 особі.
43 потерпілих ( або 2,16 % ) були особи віком до 18 років.
Крім того, у 2018 році було заподіяно шкоду 348 юридичним особам.
За категоріями злочинів потерпілими були :
та інші.
Також за аналізуємий період великий обсяг роботи виконано слідчими суддями місцевих судів по здійсненню судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування.
Слідчими суддями місцевих судів на протязі 2018 року розглянуто 33213 клопотань, скарг, заяв під час досудового розслідування з питань застосування заходів забезпечення кримінального провадження, з яких задоволено 28441, що склало 85,6 % від загальної кількості проваджень даної категорії.
З них :
Також слідчими суддями розглянуто :
Крім цього, слідчими суддями місцевих судів протягом року розглянуто 1571 скарга на дії, рішення чи бездіяльність слідчих і прокурорів під час досудового розслідування.
За результатами розгляду 880 таких скарг задоволено, тобто – 56 %. Це досить значний відсоток виявлених слідчими суддями фактично порушень прокурорами і слідчими прав і законних інтересів громадян.
У загальному числі розглянутих слідчими суддями скарг найбільшу частку склали скарги: на бездіяльність слідчих, прокурорів ( 1186, з яких задоволено 667); на рішення слідчих про закриття кримінальних проваджень ( 226, з яких задоволено 153); на рішення прокурорів про закриття кримінальних проваджень ( 18, з яких задоволено 16); на рішення слідчих , прокурорів про відмову в задоволенні клопотань про проведення слідчих ( розшукових) дій, негласних слідчих ( розшукових) дій ( 51, з яких задоволено 14); на рішення прокурорів, слідчих про відмову у визнанні потерпілим ( 25 , з яких задоволено 9).
Оперативність розгляду кримінальних справ і проваджень.
У 2018 році у провадженні місцевих судів області перебувало 42460 справ і матеріалів кримінального провадження ( в т.ч. 5836 справ кримінального провадження; 60 справ, матеріалів ( КПК 1960 р.)
З них було розглянуто:
- 39590 справ і матеріалів ( в т.ч. 3683 справ кримінального провадження та 8 справ, матеріалів ( КПК 1960 р.),
а 2870 справ і матеріалів кримінального провадження ( або 6,8%) станом на 31 грудня 2018 року залишилися нерозглянутими (в т.ч. 2153 справи кримінального провадження та 52 справи , матеріалів ( КПК 1960 р.),
Серед яких, 533 справи і матеріали кримінального провадження нерозглянуті судами понад 1 рік.
У провадженні місцевих судів області перебувало 205 справ, в яких зупинено провадження, у тому числі 173 у зв’язку з розшуком.
Залишок нерозглянутих кримінальних справ, в яких провадження станом на 31 грудня 2018 року не зупинено становить – 1999.
При цьому, в залишку нерозглянутих справ на кінець аналізуємого періоду не розглянуто в строк:
Загальна кількість нерозглянутих матеріалів кримінального провадження, за якими особи тримаються під вартою і рахуються за судами понад 6 місяців становила - 59 матеріалів відносно 74 осіб.
Найбільш поширеними причинами відкладення судового розгляду були :
В порядку вжиття заходів для своєчасного судового розгляду кримінальних проваджень суди постановили :
Також було змінено обвинуваченому запобіжний захід на взяття під варту у 32 матеріалах.
Крім того, місцевими судами, для підвищення оперативності розгляду справ, накладено грошове стягнення на 80 осіб ( обвинувачених, свідків, потерпілих та інших) за неприбуття за викликом до суду без поважної причини або без повідомлення про причини свого неприбуття.
Також, незважаючи на значну кількість відкладень судового розгляду кримінальних проваджень за неприбуття захисників та прокурори, суди жодного разу не порушували питання про відповідальність адвоката чи прокурора в порядку вимог ст. 324 КПК України.
При цьому, суди поверхово з’ясовують причини неявки адвокатів і прокурорів та не реагують на явну неповажність цих причин.
Викликає занепокоєність практика деяких суддів відкладати розгляд кримінальних проваджень про тяжкі і особливо тяжкі злочини на значні терміни і часто з причин, яких можливо було уникнути шляхом належної організації судового провадження.
Якість розгляду місцевими судами справ і проваджень кримінального судочинства.
Про якість розгляду судами першої інстанції кримінальних справ і кримінальних проваджень можливо говорити, перш за все, за результатами апеляційного перегляду цих кримінальних справ і проваджень.
У 2018 році до судової палати з розгляду справ і матеріалів кримінального судочинства та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Сумської області ( з14.12.2018 року – судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду ) надійшло усього 1247 кримінальних проваджень ( в тому числі 459 - з ухвалами слідчих суддів), з яких до 31 грудня 2018 року розглянуто ( з врахуванням залишків на 1 січня 2018 року) - 1157 кримінальних проваджень ( в тому числі по 426 ухвалам слідчих суддів).
За результатами перегляду 382 вироків постановлених судами першої інстанції:
а всього було скасовано та змінено 232 вирока щодо 253 осіб, що становить 61 % від переглянутих, тоді як у 2017 році кількість скасованих і змінених становила 219 вироків щодо 239 осіб або 59 % від переглянутих.
За наслідками скасування 134 вироків місцевих судів:
У 2018 році найбільша кількість скасованих і змінених вироків у апеляційному порядку рахується за такими місцевими судами області :
- змінено 20
із 66 оскаржуваних вироків;
- змінено 11
із 48 оскаржуваних вироків;
- змінено 12 ;
із 55 оскаржуваних вироків;
- змінено 6 ;
із 25 оскаржуваних вироків;
Сумським районним судом - скасовано 13
- змінено 8;
із 35 оскаржуваних вироків;
Основними підставами скасування у 2018 році вироків місцевих судів були:
Підставами зміни вироків місцевих судів були:
Найбільшу кількість вироків місцевих судів у 2018 році було скасовано з підстав істотного порушення судами вимог кримінального процесуального закону.
Одним із істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що призводив до скасування вироків суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, було порушення судами принципу повного фіксування судового провадження (відсутність на технічних носіях запису судових засідань або здійснення неякісної фіксації судового провадження), що позбавляло апеляційний суд з’ясувати зміст доказів, на які посилався суд у вироку та проти яких заперечували учасники провадження.
Як приклад, є справа Ковпаківського районного суду м. Суми ( справа № 592/5031/17, суддя Корольова Г.Ю.)
Так, в матеріалах кримінального провадження був відсутній технічний запис судового засідання, в якому згідно журналу судового засідання були проведені судові дебати та оголошення вироку суду.
В іншій справі обвинувачений З. в апеляційній скарзі оспорював фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, і посилався на те, що прийшовши до висновку про його винуватість суд не врахував його показання та показання свідка-очевидця К.
При перевірці матеріалів даного кримінального провадження судом апеляційної інстанції було встановлено, що на технічному носієві інформації з звукозаписом судового засідання, під час якого свідок надавала показання щодо обставин ДТП, відповідала на запитання захисника, прокурора, головуючого з цього приводу, міститься нечіткий, неякісний звукозапис. На резервній копії вказаного технічного носія, витребуваної апеляційним судом з міськрайонного суду, міститься аналогічний звукозапис вказаного судового засідання.
Отже, за наявності неякісного запису судового засідання на технічному носії інформації, неможливо було перевірити доводи апеляційної скарги обвинуваченого та зробити висновок про законність та обґрунтованість судового рішення в цілому, тому відповідно до вимог п.7 ч.2 ст. 412 і п.1 ч.1 ст.415 КПК України вирок суду був скасований з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції ( справа № 576/1789/17, Глухівський мр/с, суддя Колодяжний А.О.)
З аналогічних підстав був скасований вирок Глухівського міськрайонного суду (справа № 576/1776/17, суддя Сапон О.В.).
Начало формы
Разом з тим, в законі чітко прописані вимоги щодо ведення журналів судових засідань та здійснення фіксування процесу за допомогою системи звукозапису.
А випадків скасування вироків через неналежну якість технічного запису, пошкодження технічного носія можна уникнути, якщо секретарі судових засідань місцевих судів перед кожним судовим засіданням будуть перевіряти стан апаратури, на якій здійснюється запис, а також перевіряти якість запису на технічному носії та повноту фіксації його перебігу перед направленням справи до апеляційного суду.
Статтею 68 КПК України визначено, що у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).
Згідно роз'яснень, що містяться у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві", суди повинні додержувати вимог закону щодо мови, якою проводиться судочинство. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою судочинства, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, і користуватися послугами перекладача.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 КПК України, слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, а саме українською мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК України.
Згідно п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК України, підозрюваний, обвинувачений має право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.
Допомога перекладача надається з метою забезпечення засад рівності та змагальності, що є складовою права на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до вимог п.п. "е" п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею одержувати безоплатну допомогу перекладача.
Згідно положення п. (а) ч. 3 ст. 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення проти нього.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2000 року, ухваленому у справі "Маттоціа проти Італії", детальніше прописано: "Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію загальних фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь - якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. b ч. 3 ст. 6 Конвенції.
Згідно положень вищенаведених норм, обвинуваченому, який є уродженцем та громадянином іноземної держави та не володіє мовою, якою здійснюється кримінальне судочинство повинно бути повною мірою забезпечено можливість розуміння справи щодо нього, суті пред’явленого обвинувачення та ведення свого захисту.
Очевидним є те, що особа, яка неповною мірою розуміє, що саме відбувається, неспроможна захистити свої права та інтереси законним шляхом.
Проте, у 2018 році мало місце скасування вироків суду першої інстанції з підстав не дотримання вимог кримінального процесуального закону щодо забезпечення обвинуваченого, який недостатньо володів державною мовою, перекладачем.
Як приклад є справа № 592/7681/16-к (Ковпаківський р/с м. Суми, суддя Труханова Л.М.)
Відповідно до матеріалів кримінального провадження обвинувачений є громадянином України та держави Ізраїль, куди переїхав на постійне місце проживання, ще в дитинстві. Під час підготовчого судового засідання, обвинувачений С. повідомив суду, що не володіє державною мовою.
Однак, суд першої інстанції, з’ясувавши, що обвинувачений не розуміє української мови, продовжив вести судовий розгляд на державній мові, і у виняткових випадків, перекладав окремі слова, речення, чим не забезпечив належного перекладу та розуміння обвинуваченого хід судового розгляду, наданих свідками пояснень, чим були порушені судом першої інстанції загальні засади кримінального провадження верховенства права, забезпечення права на захист та мову, якою здійснюється кримінальне провадження (п.п. 1,13,22 ч. 1 ст. 7 КПК України),
Внаслідок вказаних вище дій суд першої інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, які перешкодили йому ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки фактично такі дії суду призвели до обмеження процесуальних прав обвинуваченого, зокрема право на справедливий суд.
З аналогічних підстав був скасований вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області ( справа 577/3449/17, суддя Ярмак О.М.).
Так, відповідно до матеріалів даного кримінального провадження, обвинувачений П. народився у м. Той-тепа Середньочирчикського району Ташкентської області Республіки Узбекистан, є громадянином цієї держави та росіянином за національністю і на території України знаходився на підставі безстрокової посвідки на постійне проживання.
Згідно викладеної власноруч заяви від 16.11.2017 обвинувачений зазначав, що розуміє українську і російську мови і бажав в суді першої інстанції давати показання виключно російською мовою, а в суді апеляційної інстанції заявив про знання ним лише російської мови і нерозуміння специфіки державної мови у судочинстві.
Разом з тим, враховуючи норми національного кримінального процесуального законодавства та судову практику ЄСПЛ, суд першої інстанції не з’ясував, в якому обсязі обвинувачений розуміє українську мову і не пересвідчився чи є цей обсяг володіння державною мовою достатнім для реалізації його прав та законних інтересів (в тому числі вказаного вище права на справедливий суд), зокрема чи не зашкодять межі знань української мови обвинуваченому брати повну участь у розв’язанні питання, яке для нього мало вирішальне значення, зважаючи на фактичні обставини кримінального провадження та неперевірені індивідуальні мовні навички останнього, і чи не потребував він консультацій з перекладачем.
Судді місцевих судів продовжують допускати помилки при розгляді кримінальних проваджень у скороченому порядку дослідження доказів з посиланням на ч.3 ст. 349 КПК України, не виконавши при цьому вимог зазначеної норми.
Так, за змістом ч.3 ст.349 КПК України, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і зобов'язаний перед ухваленням такого рішення з'ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Прикладом порушення вказаних норм кримінального процесуального закону є кримінальне провадження Конотопського міськрайонного суду Сумської області ( суддя Кравченко В.О., справа № 577/4566/17).
З дослідженого в суді апеляційної інстанції відеозапису судового засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції, вбачалося, що суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження в скороченому порядку, усупереч вимогам ч.3 ст. 349 КПК України, не роз'яснив обвинуваченому правових наслідків застосування такого порядку судового розгляду та умов оскарження судового рішення і не переконався, чи правильно він розуміє зміст відповідних положень закону.
Відповідно до матеріалів іншого кримінального провадження відносно С. ( справа № 590/864/17, Ямпільський р/с, суддя Бондарчук Я.П.) суд першої інстанції визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким з учасників судового розгляду не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого, керуючись при цьому вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України. У той же час із звукозапису судового засідання колегією суддів було встановлено, що обвинувачений, хоча й визнавав себе винним, але під час пояснень щодо обставин вчинення кримінального правопорушення надав пояснення, які ставлять під сумнів, що він розуміє і визнає фактичні обставини справи.
Порушення зазначених вимог кримінального процесуального закону стало причиною скасування й вироку Зарічного районного суду ( суддя Мальована-Когер В.В., справа № 591/4153/17).
Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений Т. перебував на обліку у Сумському обласному наркологічному диспансері у зв’язку з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, мав синдром залежності, а також звертався до Сумського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру ім. О.В. Співака з приводу надання психіатричної допомоги, а висновок судово-психіатричного експерта містив відомості про те, що обвинувачений Т. неодноразово звертався з матір’ю до дитячого психіатра у період з 1995 1998 роках (у зв’язку із затримкою психічного розвитку). При цьому, сам обвинувачений Т. судово-психічному експерту підтвердив те, що з 25 річного віку щоденно внутрішньовенно вживав опіати, зокрема відвар макової соломки та нещодавно лікувався в денному стаціонарі СОНД.
Однак, суд, не зважаючи на те, що обвинувачений Т. страждає рядом захворювань, які безпосередньо впливають на його психіку, дійшов передчасного висновку про те, що він може вірно розуміти суть пред’явленого йому обвинувачення та суть обмежень які на нього покладаються у разі проведення судового розгляду справи згідно ст. 349 КПК України.
Аналогічна ситуація склалась у кримінальному провадженні Охтирського міськрайонного суду (справа № 583/2724/17, суддя Ярошенко Т.О.), в якому обвинувачений хоча і визнавав свою вину у вчиненому, однак будучи наркозалежною особою й згідно довідки, виданої лікарем – наркологом КЗ «Охтирська ЦРЛ» мав розлади психіки та поведінки, внаслідок вживання опіатів, тобто фактично не міг правильно розуміти положення ст. 349 КПК України та наслідки її застосування.
У кримінальній справі № 577/3766/17 суд ухвалив рішення про здійснення судового розгляд без дослідження доказів щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, не дивлячись на те, що захисник заперечувала проти розгляду справи в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України, оскільки вважала за необхідне дослідити висновки судово-медичної експертизи, а також протокол слідчого експерименту (Конотопський мр/с суддя Кравченко В.О.) .
Безпідставно було прийнято Конотопським міськрайонним судом (суддя Кравченко В.О., справа № 574/82/18) судове рішення про розгляд справи відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, без дослідження доказів, тоді як відповідно до матеріалів кримінального провадження потерпілий оспорював обставини обвинувачення у викраденні його майна.
Крім того, порушення вимог ст. 349 КК України було встановлено ще у трьох кримінальних провадженнях, а саме:
- справа № 577/5020/17 № 577/3410/17 (Конотопський мр/с, суддя Семенюк І.М.);
- справа № 589/6/18 (Шосткинський мр/с, суддя Литвинко Т.В.);
- справа № 587/1337/18 ( Сумський р/с, суддя Степаненко О.А.).
Відповідно до положень ч.ч.1-4 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У відповідності до п.1 і п.2 ч.3 ст.374 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи виправданою формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; а у разі визнання особи винуватою формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 2930). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Однак, всупереч зазначеному, з вироку Зарічного районного суду м. Суми ( суддя Мальована-Когер В.А., справа № 591/2063/17) вбачається, що визнаючи Р. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК, суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог КПК, не сформулював та не виклав обвинувачення визнаного ним доведеним, перенісши фактично дослівно замість цього пред’явлене особі обвинувачення із обвинувального акта з перерахуванням наявних у кримінальному провадженні доказів.
Аналогічним чином суд першої інстанції виклав і обвинувачення за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15 і ч.1 ст.369 КК, яке ним же визнане недоведеним і за яким Р. був виправданий. При цьому, в порушення вимог КПК суд першої інстанції не виклав у вироку належним чином мотиви прийнятого ним рішення про те, які саме докази підтверджують встановлені ним обставини щодо визнання Р. винуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч.1 ст.190 КК, а які, навпаки, не враховуються ним з огляду на пред’явлене особі обвинувачення за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15 і ч.1 ст.369 і ч.1 ст.190 КК, або ж які підтверджують встановлені судом обставини щодо визнання Р. невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15 і ч.1 ст.369 КК.
Наведені норми кримінального процесуального закону були також порушені Тростянецьким районним судом Сумської області ( суддя Щербаченко М.В.) при розгляді справи № 588/2/17 по обвинуваченню В. у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України.
Так, у вироку фактично наведене обвинувачення висунуте органами досудового розслідування, тоді як суд повинен формулюючи обвинувачення навести фактичні обставини, які знайшли своє підтвердження у судовому засіданні на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Крім того, судом першої інстанції не зазначено наслідки вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а без виявлення та аналізу суспільно небезпечних наслідків матеріального складу злочину майже неможливо визначити суб’єктивні ознаки складу такого злочину.
У порушення вимог вказаного кримінального процесуального закону, Великописарівський районний суд ( суддя Савельєва А.І., справа № 578/273/18), ухваливши обвинувальний вирок відносно Ф., в мотивувальній частині вироку не зазначив обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд саме зі змісту обвинувального акту, а не з досліджених та оцінених судом доказів, встановив обставини вчинення особою кримінального правопорушення.
Вказані норми кримінального процесуального закону при ухваленні судових рішення не були дотримані також наступними судами:
- в порушення вимог ст. 337 КПК України, при формулюванні обвинувачення відносно У., суд першої інстанції фактично встановив обставини та вину іншої особи у заподіянні потерпілому побоїв, та тілесних ушкоджень певного ступеню тяжкості, при тому, що в межах даного кримінального провадження обвинувачення цій особі не висувалось.
- суд кваліфікувавши дії Г. за ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України, як співучасть (співвиконавство) у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в мотивувальній частині вироку детально не зазначив, які саме дії вчинила обвинувачена особа, як співвиконавець, її роль як співвиконавця у розтраті коштів дочірнього підприємства, тобто не встановлено, якими саме активними діями обвинувачена у повному обсязі або частково виконала інкримінований їй органом досудового розслідування злочин.
- суд належним чином не мотивував своє рішення, не проаналізував і не дав відповідної оцінки кожному доказу обвинувачення за ч.2 ст.307 КК України, допустив істотні суперечності та припущення у своїх висновках щодо підстав визнання недопустимими доказів, наданих стороною обвинувачення в підтвердження вини особи в цій частині, не навів у вироку мотивів, з яких він взяв до уваги одні докази і відкинув інші, фактично обмежившись лише перерахуванням доказів, наданих стороною обвинувачення на доведеність вини особи у вчиненні даного злочину.
Згідно положень ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.
З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Проте є випадки порушення місцевими судами зазначених норм кримінального процесуального закону.
Як приклад, є справа № 587/2272/16-к ( Сумський р/с, суддя Степаненко О.А.)
Відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно К., органом досудового розслідування викрадення обвинуваченим за попередньою змовою, з іншою особою, повторно, майна з приміщення літньої кухні на території домоволодіння, що належить потерпілому не пред’являлось. При цьому, в ході судового розгляду прокурором пред’явлене обвинувачення жодним чином не змінювалося та не доповнювалося, в судових дебатах було висловлено позицію в межах вказаного обвинувачення.
Суд, ухвалюючи в результаті судового розгляду кримінального провадження вирок, яким визнав доведеним епізод крадіжки майна з приміщення літньої кухні потерпілого, фактично змінив обсяг обвинувачення, від якого обвинувачений не мав можливості захищатися як в ході досудового розслідування, так і в суді першої інстанції.
З аналогічних підстав був скасований вирок Ковпаківського районного суду м. Суми (суддя Корольова Г.Ю.,справа № 592/6175/17).
Відповідно до ч.2 ст. 439 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Разом з тим, вказані норми кримінального процесуального закону при ухваленні судових рішення не завжди дотримуються судами першої інстанції.
Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження вироком Сумського районного суду Сумської області від 8 червня 2015 року, З. було виправдано за ч. 1ст. 135 КК України та визнано винуватою за ст. 286 ч. 2 КК України, з призначенням покарання у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання протягом 2 років іспитового строку. Даний вирок ухвалою апеляційного суду Сумської області від 13 серпня 2015 року було залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 17 березня 2016 року, постановлену відносно З. вказану ухвалу апеляційного суду Сумської області скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Призначаючи новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції, окрім іншого, погодився з доводами касаційних скарг щодо невідповідності призначеного покарання внаслідок м'якості, зокрема, й у зв'язку із звільненням обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.
За наслідками нового апеляційного розгляду, ухвалою колегії суддів апеляційного суду Сумської області від 24 травня 2016 року вирок Сумського районного суду Сумської області від 8 червня 2015 року, відносно З. було скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
У той же час, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок відносно З., в порушення вказаних вимог , не врахував обов'язковості для виконання вказівок суду касаційної інстанції щодо м'якості призначеного покарання та призначив обвинуваченій за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України, звільнив її від відбування основного покарання з випробуванням протягом 2 років іспитового строку. ( Сумський р/с, суддя Степаненко О.А., справа № 587/1105/13-к).
У відповідності до вимог ч.3 ст.61 КК, обмеження волі не застосовується, крім інших, до осіб, що досягли пенсійного віку, а згідно ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, право на пенсію за віком чоловіки мають після досягнення 60 років.
У відповідності до ч.1 ст.65 КК, суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру, в тому числі й ті положення, що передбачені ст.ст.50, 51 і 61 КК.
Проте, непоодинокі випадки, коли місцеві суди не дотримувалися вказаних вимог кримінального закону та не враховували тих обставин, що на час розгляду кримінального провадження, обвинувачені були особами, які досягли пенсійного огляду, застосовували до них таке основне кримінальне покарання як обмеження волі.
Зокрема, це стосується :
- Ковпаківського р/с ( суддя Алфьоров А.М., справа № 592/976/17);
- Сумського р/с ( суддя Степаненко О.А., справа № 587/1337/18).
Допускалися місцевими судами порушення вимог ч.4 ст. 309 КК України ( звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії ), оскільки не було враховано, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі вказаної норми закону є обов’язком, а не правом суду, якщо існують усі передбачені законом для цього умови і підстави, адже вказівка щодо звільнення особи у диспозиції цієї частини статті викладена у формі імперативу.
Зокрема, такі порушення були допущені наступними судами:
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а згідно п.1 і п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, і застосування закону, який не підлягав застосуванню.
Конституцією України встановлені права, свободи та обов'язки людини і громадянина.
Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч.1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Згідно з вимогами ст. 88 ч. 1 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Відповідно до правової позиції, виловленої у Постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 639/9081/15-к (провадження № 51-1850км18) до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як невинуватою особою. Це, зокрема, означає, що суди не мають права призначати покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 4 КК України при наявності попереднього вироку, який не набрав законної сили. Такі висновки відповідають практиці Європейського суду з прав людини у рішенні в справі «Аллене де Рібемон проти Франції».
Всупереч зазначеному, Ковпаківський районний суд м. Суми ( суддя Литовченко О.В., справа 592/13303/17) призначаючи обвинуваченому остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, врахував попередній вирок Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2017 року, який на момент розгляду даного провадження не набрав законної сили.
Крім того, в суді апеляційної інстанції було встановлено, що вказаний вирок місцевого суду відносно 20 серпня 2018 року був змінений апеляційним судом в частині призначеного покарання і обвинуваченому була призначена більш суворіша міра покарання, а саме, 3 роки позбавлення волі замість 1 року 15 днів позбавлення волі, як було визначено судом першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції при призначенні остаточної міри покарання в даній справі неправильно застосував вимоги ч. 4 ст. 70 КК України, тобто застосував закон України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню.
З підстав не застосування закону про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а саме ч.4 ст. 70 КК України були скасовані та зміненні вироки наступних судів:
Суддями місцевих судів допущено значну кількість помилок при призначенні обвинуваченим покарання, зокрема при ухваленні рішень про звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.
Так, відповідно до приписів ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Однак, Охтирський міськрайонний суд ( суддя Ковальова О.О., справа № 583/1651/17) при розгляді кримінального провадження відносно С., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, в порушення вимог ст. ст. 50, 75 КК України, без достатніх на те підстав, звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням та не навів переконливих мотивів прийнятого рішення.
Зокрема, суд, зазначивши у вироку перелік пунктів Правил дорожнього руху України, які порушив обвинувачений С., не дав належної оцінки вказаним порушенням, поведінці обвинуваченого до та після вчинення злочину, а також не врахував висновок органу з питань пробації про неможливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк.
Зокрема, обвинувачений С. вчинив дорожньо-транспортну пригоду не маючи посвідчення водія, тобто не маючи права керувати транспортним засобом, керуючи в стані алкогольного сп'яніння автомобілем з технічним несправностями, які забороняють його експлуатацію. При цьому їхав в населеному пункті з перевищенням дозволеної швидкості руху та скоїв наїзд на пішохода на зустрічній смузі руху.
Вказане свідчить про свідоме ігнорування обвинуваченим будь-яких встановлених законом правил поведінки та вимог безпеки дорожнього руху.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням ст. 75 КК України, є помилковим і свідчить про неправильне застосування кримінального закону.
Подібну помилку було допущено у кримінальному провадженні Зарічного районного суду м. Суми (суддя Шершак М.І., справа № 591/5467/16-к).
Суд першої інстанції, звільняючи обвинуваченого Ю. від призначеного покарання з випробуванням, всупереч вищезазначеним вимогам закону, не врахував, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин із тяжкими наслідками смерть потерпілого, при цьому своєї вини не визнав, взагалі, навіть під тиском беззаперечних на те доказів, не висловив свого жалю, не вибачився перед потерпілою дружиною загиблого, категорично стверджував про свою не винуватість. Вказане свідчить про відсутність в особи щирого каяття та засудження своїх дій, хоч вони і не носять умисного характеру, однак, порушення ним, як водієм ПДР України, призвело до тяжких та незворотних наслідків.
З підстав необґрунтованого застосування положень ст.ст.75 і 76 КК України і безпідставного звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням були скасовані також вироки наступних судів:
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого відповідні обов'язки.
Частиною 2 цієї норми закону передбачений перелік обов'язків, які суд додатково покладає на осіб, звільнених від відбування покарання.
Так, редакція цього закону від 07 вересня 2016 року закріпила два обов’язкових обмеження, які покладають на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням (періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання, роботи або навчання), та декілька таких, які застосовуються на розсуд суду.
Отже, суд, застосовуючи ст. 75 КК України, в будь - якому випадку повинен покладати на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.
Разом з тим, є випадки, коли суд, звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, цих вимог закону не дотримувався і, взагалі, ст. 76 КК України не застосовував, тобто суд першої інстанції неправильно звільняв обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Зокрема, такі порушення були допущені Зарічним районним судом м. Суми ( суддя Шершак М.І., справа № 591/6238/16-к.
Також не рідко суди першої інстанції при призначенні покарання та застосуванні ст. 69 КК України не мотивують, чому зазначені у вироку пом'якшуючі покарання обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочинів.
Зокрема, це стосується Роменського міськрайонного суду Сумської області (суддя Євлах О.О., справа № 585/238/18) .
Суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому більш м'яке покарання, ніж передбачене законом, всупереч вимогам ст.69 КК України, не навів достатніх мотивів прийняття такого рішення, не зазначив яким чином, визнані судом у вироку обставини, що пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та перебувають в такому співвідношенні одна з одною, щоб можна було впевнено стверджувати про доцільність призначення обвинуваченому покарання більш м'якого, ніж передбачене санкцією ч.3 ст. 185 КК України, з достатньою повнотою не врахував особу обвинуваченого, який не працює, тобто не шукає легальних шляхів заробітку, формально характеризується за місцем проживання, при наявності не знятих і не погашених у встановленому законом порядку попередніх судимостей, неодноразового реального відбування покарання у виді позбавлення волі, майже одразу після звільнення з місць позбавлення волі вчинив новий умисний корисливий злочин з проникненням в інше приміщення, що свідчить про те, що обвинувачений належних висновків для себе не зробив і на шлях виправлення не став.
З аналогічних підстав був скасований вирок Зарічного районного суду м. Суми ( суддя Янголь Є.В., справа № 591/4451/17).
У кримінальному провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми ( суддя Бичков І.Г., справа № 592/3039/18 ) підставою для зміни судового рішення в частині призначеного покарання стало незастосування вимог ст. 69-1 КК України.
Так, відповідно до кримінального провадження, вироком даного суду обвинуваченого С. було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та призначено йому покарання по цьому закону у виді позбавлення волі на строк 3 роки, що є максимальним покаранням за санкцією частини першої цієї статті.
Разом з тим, обвинувачений в суді свою вину у вчиненні злочину визнав повністю та розкаявся у скоєному. Також при обранні міри покарання обвинуваченому судом враховано пом'якшуючі покарання обставини, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне визнання вини, наявність на утриманні непрацездатної особи. Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.
Враховуючи наведене, при визначенні покарання обвинуваченому необхідно було застосувати вимоги ст.69-1 КК України та призначити йому покарання, строк якого не перевищує двох третин строку найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах санкції статті (санкції частини статті) особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини КК; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України суд при призначенні покарання має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й ті норми Загальної частини КК, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також інші питання, пов'язані з призначенням покарання, що здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри.
Проте, деякі місцеві суди не в повній мірі враховують ці вимоги закону.
Зокрема, за цих підстав були змінені вироки суду в частині призначеного покарання з пом’якшенням призначеного покарання у наступних судах:
( суддя Хитров Б.В., справа 592/8052/17);
( суддя Буток Т.А. справа №577/5309/17);
( суддя Ярмак О.М. справа №577/624/17);
( суддя Бакланов Р.В., справа № 580/2270/17);
( суддя Яковець О.Ф., справа № 585/4129/17);
( суддя Степаненко О.А., справа № 587/547/18);
(суддя Євдокімова О.П., справа № 589/5031/17).
Також слід звернути увагу на допущені помилки при застосуванні судами першої інстанції кримінального закону, який не підлягав застосуванню, а саме безпідставне визнання обставиною, яка обтяжує покарання – рецидив злочину.
Згідно вимог ст.34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 04 червня 2010 року за № 7 передбачено, що якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом ч.4 ст.67 КК України як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз врахувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.
Як приклад, неврахування зазначених вимог закону є кримінальне провадження Сумського районного суду ( суддя Черних О.М., справа № 587/172/18).
Згідно примітки 1 до ст. 185 КК України, у статтях 185, 186 та 189 191 КК України повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК України.
Судом першої інстанції вірно кваліфіковано дії обвинуваченого Г. за ч. 2 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою повторність, оскільки обвинувачений, маючи не зняту і не погашену в установленому порядку судимість за вчинення злочину, передбаченого ст. 187 ч. 2 КК України, знову вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 185 ч. 2 КК України.
Однак, за таких обставин, врахувавши повторність, як кваліфікуючу обставину при кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 185 КК України, суд не мав права враховувати, як обтяжуючу покарання обставину рецидив злочинів.
Згідно вимог ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, зокрема: п.7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку, а згідно ч.1 ст.129 цього Кодексу, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково.
Всупереч зазначеному, Зарічний районний суд м. Суми ( суддя Шершак М.І., справа № 591/423/17) ухвалюючи вирок та визнаючи особу винуватою у пред’явленому обвинуваченні, призначаючи їй остаточне покарання, прийняв рішення про повне задоволення цивільного позову та стягнення відповідних сум зі страхової компанії ТДВ СК «Альфа-Гарант», при цьому матеріали кримінального провадження не містять даних, що б свідчили про належне повідомлення відповідної страхової компанії.
Разом з тим, оскільки до ТДВ СК «Альфа-Гарант» було пред’явлено цивільний позов, тому дана компанія мала права цивільного позивача, а ст.62 КПК України передбачено, що цивільний відповідач має права передбачені КПК України для підозрюваного, обвинуваченого в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Однак неповідомлення вказаного учасника судового провадження обмежувало його процесуальні права.
Таким чином, в даному випадку судом першої інстанції було порушено право доступу до правосуддя цивільного відповідача, зокрема, ст.21 КПК України, яка передбачає, що кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку передбаченому КПК України.
Приписами ч.3 ст. 128 КПК України регламентовано, що цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Однак, є випадки, коли суди першої інстанції не дотримуються вищезазначених вимог кримінального процесуального закону.
Як приклад, є справа № 585/2738/17 ( Роменський мр/с, суддя Яковець О.Ф.)
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, кримінальним правопорушенням заподіяно шкоду навколишньому природному середовищу на загальну суму 55092,26 грн. До обвинуваченого прокурором Роменської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі позивача Державної екологічної інспекції у Сумській області, заявлено позов про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною порубкою дерев на вказану вище суму.
Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор Роменської місцевої прокуратури К. не надав суду першої інстанції документального підтвердження від Державної екологічної інспекції у Сумській області, які б достовірно свідчили про його повноваження для пред'явлення позову або про неспроможність Державної екологічної інспекції у Сумській області самостійно представляти свої інтереси в суді.
Крім того, Державна екологічна інспекція у Сумській області не визнана ні потерпілим, ні цивільним позивачем.
Також матеріали провадження не містять жодних даних про те, що Державна екологічна інспекція у Сумській області в усному чи письмовому порядку зверталася до прокурора з метою представництва в суді цього державного органу.
Отже, суд першої інстанції задовольняючи цивільний позов прокурора в інтересах Державної екологічної інспекції у Сумській області, належним чином не з'ясував питання належності цивільного позову, поданого прокурором, визнання цивільних позивачів та наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області в суді прокурором, шляхом пред'явлення відповідного цивільного позову у кримінальному провадженні, й передчасно прийняв рішення щодо задоволення позову.
В іншому кримінальному провадженні, суд першої інстанції, повертаючи цивільний позов виходив з того, що особа, яка є матір’ю постраждалої від злочину, не має процесуальної дієздатності на подачу позову.
Разом з тим, в суді апеляційної інстанції було встановлено, що вказана особа під час досудового розслідування зверталася до слідчого з заявою про її залучення до кримінального провадження, як потерпілої, і їй була вручена пам’ятка про права та обов’язки потерпілого, що й давало підстави їй, як потерпілій у кримінальному провадженні, для подачі позову у цьому кримінальному провадженні.
Отже, суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення в цій частині, оскільки, повертаючи позов суд безпідставно керувався п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, замість того щоб прийняти одне з рішень, передбачених ч. 1 ст. 129 КПК України.
При цьому суд також не врахував вимоги ч. 6 ст. 55 КПК України, згідно якої, реалізувати права потерпілого може й близький родич чи член сім’ї потерпілого, якщо внаслідок кримінального правопорушення особа перебуває у стані, який унеможливлює вчинення нею процесуальних дій.
За таких обставин, вирок місцевого суду в частині повернення позову був скасований. ( Сумський р/с, суддя Черних О.М., справа № 587/3355/17).
Згідно з ч.3 ст.374 КПК України суд, визнавши розмір відшкодування матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, повинен навести у вироку відповідні мотиви прийнятого рішення про задоволення цивільного позову, а також перевірити обґрунтованість заявлених вимог і навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Згідно ст. 1197 ЦК України, для розрахунку розміру втраченого заробітку суду має бути відомо дві величини: середньомісячний заробіток (доходу), який потерпіла мала до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я та ступінь втрати потерпілою професійної працездатності.
Згідно Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який підлягає застосуванню в даному випадку за аналогією закону, ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов’язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.
Проте, в порушення зазначених вимог суд першої інстанції задовольняючи позов потерпілої в частині відшкодування розміру втраченого заробітку у розмірі 80 000 грн., не навів переконливих мотивів, з яких позовні вимоги про відшкодування суми втраченого заробітку, він визнав обґрунтованими, та не провів розрахунок відповідно до вимог ст. 1197 ЦК України.
За вказаних порушень закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення в частині вирішення цивільного позову вирок місцевого суду в цій частині був скасований.
( Роменський мр/с, суддя Машина І.М., справа № 585/1581/17)
За результатами розгляду апеляційних скарг на вироки судів першої інстанції не змінювалися і не скасовувалися як законні і обґрунтовані вироки ухвалені такими суддями:
Найгірші показники якості роботи за оцінкою результатів апеляційного розгляду проваджень з вироками судів мають судді :
Якість розгляду суддями місцевих судів справ про адміністративні правопорушення.
З надійшовших до місцевих судів області у 2018 році 16954 справи про адміністративні правопорушення ( з урахуванням залишку - 676 справ) розглянуто суддями цих судів - 15286 справ, з яких піддано адміністративним стягненням 10079 осіб.
За видами накладені основні стягнення були такими:
Також застосовувалися як додаткові адміністративні стягнення :
Крім того, застосовувалися заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП – відносно 557 осіб.
Добровільно сплачено порушниками штрафів на суму 7 977 732 грн. ( або 22% ).
Відносно 4648 осіб провадження у справах закривались, у зв’язку :
З 15286 справ, які були розглянуті суддями місцевих судів області, 402 справи ( або 2,6 %) переглядалися в апеляційному порядку і за результатами такого перегляду:
27 постанов змінено.
Відсоток скасованих і змінених постанов склав 38,6 від переглянутих справ у 2018 році , тоді як у 2017 році відсоток складав 35,6.
Найбільше апеляційних скарг за аналізуємий період було подано на постанови суддів у справах про адміністративні правопорушення, передбачені:
про порушення митних правил :
про корупційні правопорушення:
_03_03.png)
