Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Вступна частина.
Справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства, прозорості діяльності судів, належного кваліфікаційного рівня суддівського корпусу, достатнього фінансування тощо. Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого та ефективного правосуддя.
Відпоідно до статті 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень апеляційного суду належить аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики, а також надання інформації про результати узагальнення.
Метою зазначеного аналіз є дослідження закономірностей і тенденцій зміни динаміки розгляду справ, виявлення недоліків в роботі місцевих судів Сумської області з питань розгляду справ кримінального судочинства та справ про адміністративні правопорушення, а також вжиття необхідних заходів щодо їх усунення, що були виявлені завдяки даному аналізу.
У 2019 році районні і міськрайонні суди Сумської області, працюючи в умовах впровадження судової реформи, постійних змін діючого законодавства та значного скорочення кількості працюючих суддів, фактично забезпечили здійснення судочинства у кримінальних справах і провадженнях та у справах про адміністративні правопорушення на засадах захисту гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.
Надходження матеріалів кримінального провадження та справ про адміністративні правопорушення до місцевих судів та навантаження на суддів.
Динаміка надходження справ і матеріалів аналізуємої категорії є наступною.
|
Місцеві суди |
Справи і матеріали кримінального судочинства
|
Справи та матеріали про адміністративні правопорушення
|
||||
|
2018 р. усього в т.ч. справ |
2019р. усього в т.ч. справ |
2018 р. |
2019р. |
|||
|
Білопільський р/с |
1216 |
190 |
1186 |
178 |
713 |
890 |
|
Буринський р/с |
520 |
80 |
849 |
76 |
330 |
267 |
|
В-Писарівський р/с |
715 |
176 |
908 |
173 |
374 |
341 |
|
Глухівський мр/с |
1661 |
323 |
1815 |
226 |
886 |
845 |
|
Зарічний р/с |
6183 |
430 |
5670 |
468 |
2010 |
2202 |
|
Ковпаківський р/с |
10644 |
441 |
11842 |
416 |
2393 |
2802 |
|
Конотопський мр/с |
3768 |
471 |
4509 |
423 |
1130 |
1120 |
|
Краснопільський р/с |
426 |
50 |
855 |
102 |
244 |
389 |
|
Кролевецький р/с |
917 |
79 |
947 |
47 |
716 |
572 |
|
Лебединський р/с |
1123 |
175 |
1378 |
183 |
930 |
844 |
|
Липоводолинський р/с |
410 |
42 |
414 |
53 |
263 |
331 |
|
Недригайлівський р/с |
683 |
60 |
699 |
72 |
403 |
391 |
|
Охтирський мр/с |
2412 |
329 |
2743 |
367 |
1567 |
1369 |
|
Путивльський р/с |
1131 |
113 |
1162 |
177 |
410 |
523 |
|
Роменський мр/с |
2410 |
244 |
2090 |
219 |
826 |
879 |
|
С -Будський р/с |
582 |
76 |
537 |
116 |
407 |
401 |
|
Сумський р/с |
442 |
294 |
456 |
276 |
1488 |
1199 |
|
Тростянецький р/с |
849 |
122 |
787 |
52 |
559 |
592 |
|
Шосткинський мр/с |
3504 |
414 |
4224 |
442 |
1262 |
1218 |
|
Ямпільський р/с |
566 |
113 |
543 |
124 |
488 |
466 |
|
В с ь о г о : |
40162 |
4222 |
43614 |
4190 |
17399 |
17641 |
Таким чином, у 2019 році до місцевих судів області загалом надійшло до розгляду 43614 справ та матеріалів кримінального судочинства, що на 11552 або на 7,91 % більше, ніж у 2018 році, і 17641 справ та матеріалу про адміністративні правопорушення, що на 242 або на 1,37 % більше, ніж у 2018 році.
Слід зазначити, що у 2019 році збільшення кількості надходження справ і матеріалів кримінального судочинства мало місце майже в усіх місцевих судах області.
Лише в деяких судах кількість надходження справ та матеріалів кримінального судочинства за аналізуємий період в порівнянні з 2018 роком зменшилася.
Це :
Всього за штатною чисельністю в місцевих судах області відправляли правосуддя у 2019 році 125 суддів.
Середньомісячне надходження на одного місцевого суддю в загальнообласному показнику в порівнянні з 2018 роком по справах і матеріалах кримінального судочинства зросло з 29,21 справи і матеріалів до 31,72, а по справах про адміністративні правопорушення - зросло з 12,65 справ до 12,83.
З аналізу показників середньомісячної навантаженості на одного суддю по кожному місцевому суду області окремо, вбачається, що зростання навантаженості мало місце майже в усіх судах області, лише в окремих місцевих судах судді мали відносно невелику середньомісячну навантаженість.
Так, зокрема, середньомісячна навантаженість справами і матеріалами кримінального судочинства у 2019 році на одного суддю:
тоді як в цей же період навантаженість мала місце на одного суддю, відповідно,
Розгляд місцевими судами справ і матеріалів кримінального судочинства.
Всього у 2019 році перебувало на розгляді у районних, міськрайонних судах області 6301 провадження відносно 7001 особи , з яких розглянуто 3897 проваджень, у тому числі :
|
кримінальні справи (за КПК 1960 р.) -12 |
|
провадження за обвинувальним актом - 3671 |
|
провадження за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру - 50 |
|
провадження за клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру -12 |
|
провадження за клопотанням про звільнення від відповідальності -72 |
|
провадження в формі приватного обвинувачення -241 |
|
провадження щодо неповнолітніх -160 |
|
провадження щодо жінок -589 |
|
провадження про злочини, пов'язані з насильством у сім'ї - 25 |
|
провадження про злочини невеликої тяжкості -1147 |
|
провадження про злочини середньої тяжкості - 1727 |
|
провадження про тяжкі злочини - 950 |
|
провадження про особливо тяжкі злочини - 73 |
|
провадження про злочини, вчинені організованими групами -10 |
В 2019 році місцевими судами було ухвалено 2634 вироки відносно 2813 осіб, з яких 2766- засуджено, 47 - виправдано.
В тому числі обвинувальні вироки ухвалено у 366 провадженні на підставі угод між потерпілими і обвинуваченими ( підозрюваними) про примирення і у 309 провадженнях на підставі угод між обвинуваченими (підозрюваними) і прокурорами про визнання винуватості.
Ці дані свідчать про те, що інститут угод у кримінальному провадженні продовжує досить успішно застосовуватися місцевими судами області, чим сприяє забезпеченню принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, забезпечення потерпілому на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди.
Так, лише у 3 кримінальних провадженнях відмовлено в затвердженні угоди і повернено прокурору для продовження досудового розслідування.
Також у 2019 році місцевими судами було постановлено 1150 ухвал відносно 1191 особи про закриття кримінальних проваджень.
Крім того, місцевими судами області протягом 2019 року застосовувались примусові заходи медичного характеру в 46 провадженнях відносно 48 осіб і примусові заходи виховного характеру в 10 кримінальних провадженнях відносно 10 осіб.
Залишок нерозглянутих місцевими судами кримінальних проваджень станом на 31 грудня 2019 року склав - 2404, що складає 38,2 % від загальної кількості кримінальних проваджень, які перебували на розгляді судів першої інстанції.
Із розглянутих місцевими судами, з ухваленням вироків у 2634 кримінальних провадженнях, за видами кримінальних правопорушень ці провадження мають такі кількісні показники:
При цьому, у провадженні судів першої інстанції протягом аналізуємого періоду перебували провадження за обвинувальними актами про вчинення кримінальних правопорушень організованими групами чи злочинними організаціями відносно 79 осіб, а за результатами судових розглядів відносно 14 осіб - постановлені обвинувальні вироки.
Також, протягом 2019 року місцевими судами ухвалено 106 вироків у кримінальних провадженнях приватного обвинувачення відносно 112 осіб засуджених ( в тому числі по 14 провадженням із затвердженням угоди про примирення та по 3 провадженням із затвердженням угоди про визнання винуватості).
Виправдувальні вироки місцевими судами ухвалені у кримінальних провадженнях відносно 47 осіб, зокрема :
Заслуговує на окрему увагу кількісний показник розгляду справ, судове провадження в яких здійснювалось у режимі відеоконференції.
Таких проваджень за рік судами розглянуто 160, тоді як, у 2018 році цей показник становив –282.
За аналізуємий період розглянуто 1 кримінальне провадження судом присяжних.
Районними , міськрайонними судами області у 2019 році розглянуто значну кількість клопотань ( подань) у порядку виконання судових рішень.
Зокрема, із 2683 таких клопотань ( подань), задоволено - 1688, серед яких :
та ряд інших.
На протязі 2019 року було розглянуто 21 запит (доручень, клопотань, скарг) у порядку надання міжнародної правової допомоги, з яких 18 задоволено, а саме:
Аналізуючи стан здійснення правосуддя по колу осіб, вбачається доцільним звернути увагу і на дані щодо потерпілих, права і інтереси яких були захищені судовими рішеннями, ухваленими у кримінальних справа і кримінальних провадженнях місцевими судами області.
Всього у кримінальних справах і кримінальних провадженнях, розглянутих у 2019 році судами першої інстанції, потерпілими були 1878 фізичних осіб, з них - 897 жінок, яким заподіяно шкоду:
54 потерпілих ( або 2,88 % ) були особи віком до 18 років.
Крім того, у 2019 році було заподіяно шкоду 259 юридичним особам.
За категоріями злочинів потерпілими були :
та інші.
Також за аналізуємий період великий обсяг роботи виконано слідчими суддями місцевих судів по здійсненню судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування.
Слідчими суддями місцевих судів на протязі 2019 року розглянуто 36865 клопотань, скарг, заяв під час досудового розслідування з питань застосування заходів забезпечення кримінального провадження, з яких задоволено 31418, що склало 85,2 % від загальної кількості проваджень даної категорії.
З них :
Також слідчими суддями розглянуто :
Крім цього, слідчими суддями місцевих судів протягом року розглянуто 1653 скарг на дії, рішення чи бездіяльність слідчих і прокурорів під час досудового розслідування.
За результатами розгляду 950 таких скарг задоволено, тобто – 57 %. Це досить значний відсоток виявлених слідчими суддями фактично порушень прокурорами і слідчими прав і законних інтересів громадян.
У загальному числі розглянутих слідчими суддями скарг найбільшу частку склали скарги:
Оперативність розгляду кримінальних справ і проваджень.
У 2019 році у провадженні місцевих судів області перебувало 46394 справ і матеріалів кримінального провадження ( в т.ч. 6253 справ кримінального провадження; 55 справ, матеріалів ( КПК 1960 р.)
З них було розглянуто:
- 43556 справ і матеріалів ( в т.ч. 3885 справ кримінального провадження та 15 справ, матеріалів ( КПК 1960 р.),
а 2838 справ і матеріалів кримінального провадження ( або 6,12 %) станом на 31 грудня 2019 року залишилися нерозглянутими
( в т.ч. 2368 справи кримінального провадження та
40 справ , матеріалів ( КПК 1960 р.),
Серед яких, 533 справи і матеріали кримінального провадження нерозглянуті судами понад 1 рік.
У провадженні місцевих судів області перебувало 244 справи, в яких зупинено провадження, у тому числі 203 у зв’язку з розшуком.
Залишок нерозглянутих кримінальних справ, в яких провадження станом на 31 грудня 2019 року не зупинено становить – 2161.
При цьому, в залишку нерозглянутих справ на кінець аналізуємого періоду не розглянуто в строк:
Загальна кількість нерозглянутих матеріалів кримінального провадження, за якими особи тримаються під вартою і рахуються за судами понад 6 місяців становила - 79 матеріалів відносно 100 осіб.
Найбільш поширеними причинами відкладення судового розгляду були :
В порядку вжиття заходів для своєчасного судового розгляду кримінальних проваджень суди постановили :
Також було змінено обвинуваченому запобіжний захід на взяття під варту у 14 матеріалах.
Крім того, місцевими судами, для підвищення оперативності розгляду справ, накладено грошове стягнення на 37 осіб ( обвинувачених, свідків, потерпілих та інших) за неприбуття за викликом до суду без поважної причини або без повідомлення про причини свого неприбуття.
Також, незважаючи на значну кількість відкладень судового розгляду кримінальних проваджень за неприбуття захисників та прокурори, суди жодного разу не порушували питання про відповідальність адвоката чи прокурора в порядку вимог ст. 324 КПК України.
При цьому, суди поверхово з’ясовують причини неявки адвокатів і прокурорів та не реагують на явну неповажність цих причин.
Викликає занепокоєність практика деяких суддів відкладати розгляд кримінальних проваджень про тяжкі і особливо тяжкі злочини на значні терміни і часто з причин, яких можливо було уникнути шляхом належної організації судового провадження.
Якість розгляду місцевими судами справ і проваджень кримінального судочинства.
Про якість розгляду судами першої інстанції кримінальних справ і кримінальних проваджень можливо говорити, перш за все, за результатами апеляційного перегляду цих кримінальних справ і проваджень.
У 2019 році до судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду надійшло усього 1220 кримінальних проваджень ( в тому числі 464 - з ухвалами слідчих суддів), з яких до 31 грудня 2019 року розглянуто ( з врахуванням залишків на 1 січня 2019 року) - 1241 кримінальне провадження ( в тому числі по 473 ухвалам слідчих суддів).
За результатами перегляду 361 вироку відносно 389 осіб постановленого судами першої інстанції:
а всього було скасовано та змінено 194 вирока щодо 211 осіб, що становить 53 % від переглянутих, тоді як у 2018 році кількість скасованих і змінених становила 232 вирока щодо 253 осіб, або 61 % від переглянутих.
За наслідками скасування 130 вироків місцевих судів відносно 141 особи:
У 2019 році найбільша кількість скасованих і змінених вироків у апеляційному порядку рахується за такими місцевими судами області :
- змінено 10
із 69 оскаржуваних вироків;
- змінено 16
із 53 оскаржуваних вироків;
- змінено 11 ;
із 29 оскаржуваних вироків;
- змінено 3 ;
із 42 оскаржуваних вироків;
- змінено 3 ;
із 27 оскаржуваних вироків
- змінено 6;
із 23 оскаржуваних вироків;
- змінено 2 ;
із 20 оскаржуваних вироків
Основними підставами скасування у 2019 році вироків місцевих судів були:
Найбільшу кількість вироків місцевих судів у 2019 році було скасовано з підстав істотного порушення судами вимог кримінального процесуального закону.
Одним із істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що призводив до скасування вироків суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, було порушення судами принципу повного фіксування судового провадження (відсутність на технічних носіях запису судових засідань або здійснення неякісної фіксації судового провадження), що позбавляло апеляційний суд з’ясувати зміст доказів, на які посилався суд у вироку та проти яких заперечували учасники провадження.
Як приклад, є справа Ковпаківського районного суду м. Суми (справа № 592/11776/17, суддя Котенко О.А.)
Відповідно до матеріалів провадження прокурор на обґрунтування своїх доводів посилався на ряд обставин, в тому числі і на не повне врахування судом пояснень допитаного свідка, покази якої, на переконання прокурора, спростовували пояснення допитаної судом обвинуваченої Т..
При перевірці матеріалів даного кримінального провадження судом апеляційної інстанції було встановлено, що на технічному носієві інформації з звукозаписом судового засідання, під час якого свідок надавала показання щодо обставин вчинення злочину, відповідала на запитання захисника, прокурора, головуючого з цього приводу, містить нечіткий, неякісний звукозапис. Точно така ж ситуація була встановлена і щодо іншого судового засідання, в якому було здійснено допит іншого свідка, яка теж суду надавала пояснення щодо обставин кримінального провадження.
Апеляційний суд приймав заходи щодо витребовування з Ковпаківського районного суду м. Суми резервних копій вказаного технічного носія, однак на резервних копіях містився також неякісний звукозапис вказаного судового засідання.
За таких обставин, за наявності таких неякісних записів судових засідань на технічних носіях інформації, неможливо було перевірити вищезазначені доводи апеляційної скарги прокурора та зробити висновок щодо законності та обґрунтованості судового рішення в цілому.
Враховуючи вищезазначене, та висновок викладений Верховним Судом в своїй постанові 24 листопада 2016 року в справі № 5-1кс(15)16, колегія суддів вважала, що в даному випадку наявні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до вимог п.7 ч.2 ст. 412 і п.1 ч.1 ст.415 КПК України, є підставою для скасування вироку і призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право прийняти рішення про проведення скороченого судового розгляду і визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.
Прийняття такого рішення свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку, а сторони позбавляються права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Головуючий зобов`язаний з`ясувати, чи правильно обвинувачений та інші учасники судового розгляду розуміють зміст тих обставин, які вони не оспорюють, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, одночасно роз`яснює їм, що у випадку, коли суд прийме рішення про скорочений судовий розгляд, вони будуть позбавлені права оскаржити визнані ними фактичні обставини. Суд приймає рішення про скорочений судовий розгляд, якщо дійде висновку, що сторони вважають, що обставини справи доведені наявними в справі доказами, вони не потребують дослідження у ході судового розгляду. На підтвердження такої позиції сторони повинні надати належні письмові докази. Визнання обвинуваченим своєї вини ще не є безумовною підставою для прийняття рішення про скорочений судовий розгляд, оскільки визнання ним своєї вини у вчиненому злочині може бути покладено в основу обвинувачення тільки за умови підтвердження цього визнання сукупністю доказів, які є наявними у провадженні, а вина доведена в законному порядку.
Однак, судді місцевих судів продовжують допускати помилки при розгляді кримінальних проваджень у скороченому порядку дослідження доказів з посиланням на ч.3 ст. 349 КПК України, не виконавши при цьому вимог зазначеної норми.
Прикладом порушення вказаних норм кримінального процесуального закону є кримінальне провадження (справа № 577/5794/18; Конотопський мр/с, суддя Кравченко В.О.).
Так, суд першої інстанції, в судовому засіданні, не зважаючи на те, що обвинувачений Д. в самому початку розгляду справи вказував, що він не розуміє положень ст. 349 КПК України, її наслідків, надав пояснення, які різняться з викладеними в обвинувальному акті фактичними обставинами справи, змінив порядок дослідження доказів із повного на спрощений і не вислухавши добровільних і вільних пояснень обвинуваченого , суд фактично сам зачитав йому обставини викладені в обвинувальному акті та лише вислухав короткі, ствердні відповіді обвинуваченого - «так».
Колегія суддів вважала, що за таких обставин, суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку передбаченому ст. 349 КПК України, чим порушив право обвинуваченого на захист, тому вирок був скасований і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Такі приклади порушення місцевими судами вимог ст. 349 КПК України на жаль є непоодинокими.
Так, у кримінальному провадженні (справа № 592/13977/17, Ковпаківський р/с, суддя Корольова Г.Ю.), отримавши змінений обвинувальний акт, суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження по обвинуваченню Б. за ч. 2 ст. 185 КК України за правилами, передбаченими ч. 3 ст. 349 України, без дослідження фактичних обставин справи. При цьому, суд належним чином не з'ясував, чи правильно обвинувачений розуміє зміст зазначених в обвинувальному акті обставин, якою є остаточна і дійсна позиція сторін щодо фактичних обставин справи, та порядку дослідження доказів. Крім цього, беручи до уваги той факт, що зміненим обвинувальним актом становище обвинуваченого погіршувалося, оскільки стороною обвинувачення його дії були перекваліфіковані з ч. 1 на ч.2 ст. 185 КК України, всупереч вимогам ч. 3 ст. 349 КПК України, не роз'яснив обвинуваченому та іншим сторонам судового провадження правових наслідків застосування такого порядку судового розгляду та умов оскарження судового рішення і не переконався, чи правильно вони розуміють зміст відповідних положень закону, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Відповідно до матеріалів іншого кримінального провадження відносно К., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України (справа № 584/1381/18, Путивльський р/с, суддя Данік Я.І.) суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обвинувачений хоч фактично і визнавав свою вину у вчиненому, а саме в тому, що він допустив наїзд на потерпілого на нерегульованому пішохідному переході, однак, що стосується фактичних обставин вчиненого ДТП , в ході судового розгляду справи надав зовсім інші пояснення щодо фактичних обставин справи (швидкості руху транспортного засобу в момент зіткнення) аніж ті, які викладені в обвинувальному акті.
Тобто обвинувачений не підтверджував фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, а тому суд, в даному випадку, не мав законних підстав приймати рішення про проведення судового розгляду у відповідності до ст. 349 КПК України.
У кримінальному провадженні (справа № 592/3684/18, Ковпаківський р/с; суддя Алфьоров А.М.) суд, усупереч вимогам ч.3 ст. 349 КПК України, взагалі, не роз'яснив обвинуваченому правових наслідків застосування такого порядку судового розгляду та умов оскарження судового рішення і не переконався, чи правильно він розуміє зміст відповідних положень закону.
З аналогічних підстав був скасований вирок Сумського районного суду Сумської області ( суддя Дашутін І.В., справа № 587/599/18).
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, застосовувуючи положення ч. 3 ст. 349 КПК, з тих мотивів, що обвинувачена свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, визнала повністю, а також, що ні вона, ні інші учасники судового провадження не заперечували проти такого порядку дослідження доказів. При цьому,не було не з`ясовано у обвинуваченої чи правильно вона розуміє зміст фактичних обставин справи, добровільність її позиції, а також не роз`яснивши їй наслідки щодо неможливості оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
У кримінальному провадженні (справа № 592/5150/14-к, Ковпаківський р/с, суддя Алфьоров А.М.) суд також допустив порушення вимог ст. 349 ч. 3 КПК України, оскільки не з'ясував чи правильно розуміє обвинувачений зміст обставин за яких його обвинувачують, лише роз'яснивши обмеження його права на апеляційне оскарження.
Разом з тим, в суді апеляційної інстанції було встановлено, що обвинувачений не визнавав обвинувачення за ч. 2 ст. 317 КК України, а також не визнав вчинення ним дій, обвинувачення по яких йому пред'явлено.
Отже, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про можливість здійснення судового розгляду без дослідження доказів в частині обвинувачення
Порушення зазначених вимог кримінального процесуального закону стало причиною скасування й вироку Білопільського районного суду (суддя Свиргуненко Ю.М., справа № 537/1037/19).
Відповідно до матеріалів провадження, у зв`язку з визнанням обвинуваченим вини у пред`явленому обвинуваченні, дане кримінальне провадження в суді першої інстанції розглядалося без дослідження доказів щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень, відповідно до ст. 349 КПК України.
Проте, матеріали кримінального провадження містили довідку комунального некомерційного підприємства «Сумська центральна районна клінічна лікарня», якою було встановлено, що обвинувачений з 2010 року перебуває на обліку у лікаря психіатра з діагнозом «Легка розумова відсталість». Крім того, колегією суддів було встановлено, що в ході досудового розслідування ухвалою слідчого Білопільського районного суду Сумської області від 31 травня 2019 року відносно цього обвинуваченого призначалася амбулаторна судова психіатрична експертиза
З огляду на викладене, існував обґрунтований сумнів щодо впливу наявних у обвинуваченого психічних вад здоров`я на здатність ним усвідомлювати свої дії, керуватися ними та правильності усвідомлення обставин пред`явленого йому обвинувачення та обмежень апеляційного оскарження пов`язаних з судовим розглядом у порядку ст. 349 КПК України.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалений вирок не можна вважати законним, оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок відносно цього обвинуваченого, встановивши наявність у нього психічних вад здоров`я, у порушення ст. ст. 19; 20 КК України, належним чином не перевірив його осудність, як суб`єкта кримінального правопорушення.
Аналогічна ситуація склалась у кримінальному провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми (справа № 592/157/16-к, суддя Хитров Б.В.), в якому обвинувачений мав психічні вади здоров`я, що виключає можливість здійснення судового розгляду у порядку ст. 349 ч. 3 КПК України, без повного дослідження доказів, оскільки факт визнання пред`явленого обвинувачення особою, яка має психічні вади здоров`я, ставить під сумнів правильність розуміння нею цих обставин, добровільність такої позиції та повне розуміння особою обмеження апеляційного оскарження, у цьому випадку.
Однією з підстав для скасування вироків суду першої інстанції з призначенням нового розгляду є порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК, а саме здійснення судового провадження за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, – з моменту встановлення цих вад.
Як приклад, порушення зазначених вимог закону є кримінальне провадження Ковпаківського районного суду м. Суми ( суддя Князєв В.Б.; справа № 592/3090/17).
Так, відповідно до матеріалів провадження, в суді першої інстанції під час судового розгляду відносно П. участі захисник не приймав, а почав захисник здійснювати захист обвинуваченого, починаючи зі стадії апеляційного оскарження вироку суду. При цьому, здійснюючи судовий розгляд, суд виходив з того, що обвинувачений є осудною особою та не перебував на обліку у лікаря - психіатра і не мав психічних вад.
Разом з тим, у ході апеляційного розгляду, із змісту повідомлення т.в.о. головного лікаря з загальних питань КЗ СМР «Обласний наркологічний диспансер» та повідомлення голови комісії вказаного закладу, було встановлено, що обвинувачений у 2014 році знаходився на стаціонарному лікуванні у КЗ СМР «Обласний наркологічний диспансер» з 31 липня 2014 року по 13 серпня 2014 року з діагнозом - «Розлад психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності», і перебуває на диспансерному обліку починаючи з 1 березня 2016 року.
Отже, було встановлено, що на час досудового слідства та на час судового розгляду у обвинуваченого малися психічні вади здоров`я.
Колегія суддів вважала, що вказана неповнота судового розгляду призвела до істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, що в свою чергу призвело до порушення права на захист обвинуваченого, оскільки суд, відповідно до вказаного кримінального процесуального закону, зобов`язаний був призначити обвинуваченому захисника у судовому розгляді справи.
Вказані обставини стали підставою для скасування ухваленого судом вироку.
Частина 1 ст. 376 КПК України передбачає, що судове рішення оголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
Відповідно до ч.3 ст. 376 КПК України після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право знайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз’яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Згідно п.3 ч.2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою.
Нерідко вказані вимоги закону порушуються місцевими судами області.
Як приклад, є кримінальне провадження Шосткинського міськрайонного суду (суддя Євдокімова О.П.; справа № 589/2735/18).
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений Д. під час судового розгляду перебував під вартою та при проголошенні вироку він присутній не був. Також відсутні дані, які б свідчили про те, що суд першої інстанції забезпечував би явку обвинуваченого, який перебуває під вартою, в судове засідання на оголошення вироку
Колегія суддів зазначила, що в даному випадку незабезпечення судом першої інстанції доставки обвинуваченого, який тримався під вартою, в судове засідання на проголошення вироку та проголошення вироку без участі обвинуваченого, є порушенням принципу публічності судового засідання та істотним порушенням прав учасників судового провадження, зокрема в даному випадку обвинуваченого. За цих підстав вирок був скасований.
Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв’язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків.
Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов’язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов’язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.
Разом з тим, у справі № 585/1321/18, суд першої інстанції безпідставно послався у мотивувальній частині вироку при призначенні Р. покарання на те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного умисного злочину, тоді як з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений є особою, яка відповідно до ст.89 КК України не має судимості. (Роменський мр/с, суддя Машина І.М.)
Відповідно до положень ч.ч.1-4 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п.п.29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).
Ігнорування судом першої інстанції доречних аргументів сторін, в тому числі і сторони захисту, є грубим порушенням ст.6 Конвенції, судової практики ВСУ, ВС і ЄСПЛ, внаслідок чого можна зробити висновок про те, що необґрунтованість і невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв`язку з порушенням норм кримінального процесуального права незалежно від доводів апеляційної скарги, оскільки процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, а у випадках, коли положення законодавства не регулюють або неоднозначно регулюють питання судового провадження, то застосовуються основні засади (принципи) судочинства України, передбачені у ст. 129 Конституції України, розділі I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та інших нормативно-правових актах (ст. 7-29, п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК).
ЄСПЛ у багатьох аспектах удосконалив право на справедливий судовий розгляд, встановивши як непрямі вимоги щодо «справедливого розгляду» ряд гарантій або умов, що прямо не зазначені в Конвенції. Однією з таких вимог є вимога судів обґрунтовувати свої рішення. Суди повинні «вказати з достатньою ясністю підстави, на яких базується їхнє рішення» (рішення від 16.12.1992 у справі «Хаджіанастасіу проти Греції» (Hadjianastassion v. Greece).
Аргументація у обвинувальному вироку має стосуватися усіх елементів складу злочину, тому обвинувальний вирок, у якому наведено лише перелік доказів, без «прив`язки» їх до конкретних елементів складу злочину, не є вмотивованим. У справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania) ЄСПЛ наголосив, що суд першої інстанції не здійснив розгляд всіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував докази, надані заявником, що надало б йому можливість у разі необхідності ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити. Мотивування полягає й у тому, що суд повинен вказати у вироку, чому він відкидає одні докази й приймає інші. Особливо ретельно суд повинен поставитися до викладення у вироку результатів аналізу доказів, що свідчать на користь обвинуваченого.
Таким чином, вирок повинен бути вмотивованим та переконувати сторони і громадськість у відсутності в суду першої інстанції сумнівів щодо його ухвалення, а також у правильності (справедливості) засудження особи.
Однак, всупереч зазначеному, розглядаючи кримінальне провадження стосовно обвинуваченого за ч.1 ст. 187 КК України та поклавши в основу свого обвинувального вироку висновок про напад обвинуваченого на потерпілого з метою заволодіння чужим майном, суд першої інстанції взагалі не зазначив підстав, з яких він дійшов висновку про мотив заподіяння тілесних ушкоджень. (Лебединський р/с, суддя Чхайло О.В., справа № 580/2409/17).
З вироку Липоводолинського районного суду ( суддя Кузьмінський О.В., справа № 581/279/18) вбачається, що суд, вказавши на наявність доказів обвинувачення, фактично обмежився лише загальною згадкою про них без визначення їх значимості для доказовості та не спростував їх жодними мотивами щодо їх недостатності або недопустимості для обґрунтування обвинувачення.
Відповідно змісту вироку іншого кримінального провадження, суд, виправдовуючи особу за ч. 2 ст. 246 КК України, навів перелік окремих досліджених в судовому засіданні доказів та виклав їх зміст, але не дав оцінки в сукупності встановлених обставин з точки зору достатності для кваліфікації дій обвинуваченого, як того вимагають положення ст. 94 КПК України. Мотивувальна частина не містить мотиви, з яких суд відкинув вище вказані докази обвинувачення, не зазначивши їх у змісті судового рішення та не надавши їм відповідної оцінки, враховуючи вимоги кримінального процесуального закону України.
Вказані норми кримінального процесуального закону при ухваленні судових рішення не були дотримані також наступними судами:
- висновки суду містять істотні суперечності, суд не зазначив, чому взяв до уваги одні докази, і відкинув інші, та допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
- суд першої інстанції обмежився перерахунком у вироку досліджених доказів та не оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення;
- фактично суд першої інстанції обмежився перерахунком досліджених доказів та не оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Проголошення судового рішення є обов'язковою складовою судового провадження. Проголошення вироку полягає у зачитуванні його повного тексту. Законність вироку передбачає крім іншого, дотримання встановленої законом процедури його складання та проголошення.
При перевірці матеріалів кримінального провадження(справа № 591/8627/14-к, Зарічний р/с; суддя Мальована- Когер В.В.) в суді апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження вказаних вимог закону дотримано не було.
Так, у цьому провадженні вирок було ухвалено та проголошено судом 11 червня 2018 року, проте зафіксований запис оголошеного вироку суду першої інстанції від 11 червня 2018 року на долученому до матеріалів кримінального провадження технічному носії інформації не відповідали наявному в матеріалах провадження тексту оригіналу цього судового рішення. Розбіжності в тексті проголошеного вироку та друкованого примірника містилися в описовій та резолютивній його частинах. Враховуючи наведене, вирок місцевого суду був скасований.
Відповідно до ст. 379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Разом з тим, однією з гарантій забезпечення правової визначеності, елементом стабільності судового рішення та його законної сили є його незмінність. Суд, який ухвалив рішення, після його проголошення, не має права його змінити або скасувати. Допущені в судовому рішенні помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необґрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному і касаційному порядку.
На практиці, суд першої інстанції своєю ухвалою зазначаючи, що виправляє описку у раніше ухваленому ним вироку (Конотопський мр/с, суддя Галян С.В., справа № 577/4041/17), призначив обвинуваченому Т. за ч. 2 ст. 185 КК України покарання у виді 5 місяців арешту, тоді як вироком суду було визначено 6 місяців арешту.
При цьому, при призначенні обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 185 КК України судом не здійснювались арифметичні розрахунки, а тому вказівка в резолютивній частині вироку на строк покарання за ч. 2 ст. 185 КК України не може бути арифметичною помилкою.
Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо).
Отже, в даному випадку зміна строку призначеного покарання не може бути визнане опискою та виправлене на підставі ст. 379 КПК України, оскільки таке виправлення змінює суть оскаржуваного вироку.
За цих підстав виро та ухвалу суду першої інстанції були скасовані та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Статтею 81 КПК України передбачений порядок вирішення питання про відвід.
Зокрема, у разі заявлення відводу судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою ст.35 КПК України.
Проте, у кримінальному провадженні (справа № 581/25/18; Липоводолинський р/с) суддя Кузьмінський О.В. в порушення зазначеної норми закону, не передав заяву про відвід для вирішення в порядку ст.81 КПК України, а ввійшов в її обговорення, та дослідження підстав відводу, що не передбачено вимогами КПК України.
При цьому, заява обвинуваченого про відвід головуючому судді була приєднана до матеріалів провадження та залишилася не вирішеною.
Колегія суддів вважала, що не вирішення, відповідно до закону, відводу головуючому судді є істотним порушенням кримінального процесуального закону, тому відповідно до п.3 ч.1 ст. 409 КПК України, судове рішення було скасовано.
Через відсутність у національному законодавстві визначення терміну «катування» та певних критеріїв оцінки ретельності розслідування скарг про погане поводження, що принижує людську гідність, особливу увагу звертає саме усталена судова практика ЄСПЛ, оскільки у відповідності до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та вказаних вище норм КПК суди повинні застосовувати при розгляді кримінальних проваджень Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенцію) та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктом 1 ст.1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (далі Конвенція ООН) визначено, що «катування» це будь-яка дія, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.
Статтею 12 Конвенції ООН передбачено, що кожна держава-сторона забезпечує проведення швидкого й неупередженого розслідування її компетентними органами, коли є достатні підстави вважати, що катування було застосоване на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, а згідно ст.3 Конвенції, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, а тому право обвинуваченого на ретельне розслідування фактів викладених в його заяві з приводу вчинення відносно нього психологічного тиску з метою отримання зізнавальних показань є обов’язковим та невід’ємним елементом права останнього на справедливий суд як складової верховенства права (п.1 ч.1 ст.7 і ст.8 КПК, ст.3 Конституції України).
З огляду на викладене, перш за все «суд повинен пересвідчитися чи розслідування небезпідставних скарг про погане поводження було ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень, розслідування має бути спроможним забезпечити встановлення та покарання винних осіб. В іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представникам держави було б можливо фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем» (рішення ЄСПЛ від 15.05.2012 у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine, заява № 23893/03).
Крім того, з наведеного рішення вбачається, що ЄСПЛ констатує системну проблему із цього питання в України і визначає, що елементами належної перевірки по заяві особи є встановлення перебігу подій, яким чином все ж таки проявлялося відносно особи погане поводження (в чому воно полягало), вчинення зазначених дій компетентними посадовими особами, прийняття за результатами таких дій відповідного процесуального рішення (інші рішення ЄСПЛ у справах «Орлик проти України» (Orlik v. Ukraine, заява № 27454/11, 11.02.2016); «ОСОБА_10 проти України (Aleksandr Nikonenko v. Ukraine, заява № 54755/08, 14.11.2013); «Мута проти України» (Muta v. Ukraine, заява № 37246/06, 31.07.2012).
Проте, наведені положення Конвенції та практика Європейського суду щодо необхідності проведення ефективного офіційного розслідування з прийняттям відповідного рішення уповноваженим на це органом, не завжди були враховані судами.
Зокрема, це стосується Охтирського міськрайонного суду (суддя Ковальова О.О., справа № 583/471/17,).
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений у своїй заяві на ім’я головуючої-судді викладав обставини, що на його думку свідчать про приниження його гідності за рахунок проведення розслідування незаконними методами. При цьому, обвинуваченим детально було викладено обставини, хто на його думку з посадових осіб районного відділку поліції вчинює такого роду дії відносно нього і його співмешканки, а також небажання з боку працівників прокуратури розслідувати зазначені факти.
Також в матеріалах кримінального провадження наявні відповіді правоохоронних органів, які є протилежними, в одній вказується про не підтвердження даних за результатами перевірки, а в іншій взагалі констатується не можливість провести перевірку за даними фактами через відсутність достатньої інформації в заяві обвинуваченого, що може свідчити про злочин вчинений відносно нього працівниками правоохоронних органів.
Отже, суд першої інстанції хоча і намагався провести перевірку фактів, викладених в заяві обвинуваченого, в тому числі і шляхом постановлення відповідної ухвали про зобов’язання прокуратури Сумської області провести перевірку повідомлених обвинуваченим даних про порушення його права на захист та застосування недозволених методів, однак заява обвинуваченого про тиск на нього з боку правоохоронних органів залишилася без перевірки компетентними органами України.
В іншому провадженні, при ухваленні вироку (справа № 580/1285/16, Лебединський р/с, суддя Чхайло О.В.) залишилися не перевіреними належним чином доводи обвинуваченого про те, що під час досудового слідства він був вимушений обмовити себе у вчиненні злочину внаслідок застосування щодо нього психічного тиску з боку працівників поліції, що вказувало на допущення судом порушень вимог ст. 206 КПК України.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а згідно п.1 і п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, і застосування закону, який не підлягав застосуванню.
Як приклад, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є кримінальне провадження Конотопського міськрайонного суду ( справа № 577/3171/17, суддя Буток Т.А.).
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, вироком суду обвинуваченій Б. призначене покарання за ч.2 ст.389 КК із застосуванням ст.69 КК у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 368 КПК, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання, чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення. При цьому, слід зазначити, що суд не вправі перейти до більш м’якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані.
Зокрема, санкцією ч.2 ст.389 КК передбачено тільки два види покарання – арешт та обмеження волі. При цьому, у відповідності до вимог ч.3 ст.60 КК, арешт не застосовується, зокрема, до жінок, які мають дітей віком до семи років, а згідно ч.3 ст.61 цього Кодексу, обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.
Як зазначено у правовій позиції ВСУ від 04.04.2011 (постанова у справі № 5-1кс11), норми Особливої частини КК мають базуватися на нормах Загальної частини цього Кодексу. Це спеціально зазначено законодавцем у ст.65 КК, в якій установлено загальні засади призначення покарання.
У відповідності до ч.1 ст.65 КК, суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу (в тому числі ч.3 ст.60 і ч.3 ст.61).
Ухвалюючи вирок суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог кримінального закону та не врахував обставини, які мають суттєве значення для правильного призначення покарання, а саме те, що обвинувачена Б. має дітей, 2009 та 2015 року народження, що фактично унеможливлює призначення обвинуваченій покарання згідно санкції ч.2 ст.389 КК ні у виді арешту, ні у виді обмеження волі.
Таким чином, враховуючи принцип правової визначеності, який є невід’ємною, органічною складовою принципу верховенства права, та який знайшов своє закріплення у практиці ВСУ, КСУ і рішеннях ЄСПЛ, колегія суддів скасувала вирок суду у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та закрила кримінальне провадження, звільнивши Б. від кримінальної відповідальності через неможливість призначення покарання.
З аналогічних підстав був змінений вирок Роменського міськрайонного суду ( суддя Машина І.М., справа № 585/1405/19).
Судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченій за ч. 1 ст. 185 КК України, у виді арешту на строк 1 місяць, не було враховано, що на її утриманні знаходиться неповнолітня донька, 2017 року народження, а відповідно до вимог ч. 3 ст. 60 КК України, покарання у виді арешту не застосовується до жінок, які мають дітей віком до семи років.
З огляду на викладене, вирок суду був змінений і обвинуваченій призначено покарання в межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу.
В іншому кримінальному провадженні (Ямпільський р/с, суддя Бондарчук Я.П., справа № 590/1301/17), особа була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України та їй було призначено покарання у виді громадських робіт на строк 80 годин.
При цьому, суд першої інстанції не врахував, що обвинувачений на час ухвалення оскаржуваного вироку досяг пенсійного віку – 65 років, а згідно ч. 3 ст. 56 КК України громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Таким чином, суд першої інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню, а це відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України стало підставою для зміни судового рішення.
Також прикладом неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, є справа № 591/6071/17 ( Зарічний р/с, суддя Янголь Є.В.). Зокрема, судом першої інстанції було застосовано закон, який не підлягав застосуванню - ст. 85 і 86 КК та п. «г» ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році», що призвело до неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання,
Так, відповідно ст. 85 КК, на підставі закону про амністію засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань, а згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 86 цього Кодексу амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.
На підставі ст. 13 ЗУ «Про амністію у 2016 році», який набрав чинності 07.09.2017, дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до вироку суду обвинувачений визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, і йому призначене покарання у виді штрафу, а також на підставі п. «г» ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» звільнений від відбування призначеного покарання у зв`язку з його клопотанням.
Приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від призначеного йому покарання суд виходив із того, що він є інвалідом 3 групи, злочин вчинив до набрання чинності ЗУ «Про амністію у 2016 році» та відсутні жодні обмеження щодо застосування до нього амністії.
Разом з тим, як встановлено та визнано доведеним обвинувачений вчинив злочин 11.09.2017, тобто після набрання чинності ЗУ «Про амністію у 2016 році», відповідно на нього не поширюється дія цього Закону, а тому суд першої інстанції не мав підстав для задоволення клопотання обвинуваченого та звільнення його від відбування покарання, у зв`язку з чим вирок суду в цій частині був скасований.
З підстав не застосування закону про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а саме ч.4 ст. 70 КК України були скасовані вироки наступних судів:
Суддями місцевих судів допущено значну кількість помилок при призначенні обвинуваченим покарання, зокрема при ухваленні рішень про звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.
Так, відповідно до приписів ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В той час як показує практика непоодинокі випадки, коли суди необґрунтовано звільняють обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.
Як приклад, можна навести кримінальне провадження Ковпаківського районного суду м. Суми ( суддя Алфьоров А.М., справа № 592/6719/18).
Так, суд при звільненні обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, не врахував, що він раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину проти власності, однак, як свідчать матеріали справи, належних висновків для себе не зробив, та знову, через не значний проміжок часу вдався до злочинної діяльності та вчинив умисний корисливий злочин. Крім того, обвинувачений попри свій молодий вік та відсутність захворювань, які б стали перешкодою у праці, не працевлаштувався, зловживає спиртним . Вказане свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення та про відсутність у нього бажання забезпечувати себе законним способом, а не вчиненням крадіжки чужого майна.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що звільнення обвинуваченого від відбування покарання не буде відповідати вимогам ст. ст. 50, 65 КК України щодо виправлення його та попередження вчинення ним нових злочинів, тому вирок був скасований з ухвалення нового вироку, яким визначено обвинуваченому покарання, яке слід реально відбувати.
Подібну помилку було допущено у кримінальному провадженні Глухівського міськрайонного суду (суддя Сапон О.В., справа № 576/1275/18).
Звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував, що він свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, тяжких наслідків від вчиненого не настало, позитивно характеризується за місцем проживання, відшкодував спричинену злочином шкоду, має на утриманні неповнолітню дитину, а його сім’я перебуває у важкому матеріальному становищі
Разом з тим, звільнення особи від відбування покарання з випробуванням не є справедливим та співрозмірним із вчиненим кримінальним правопорушенням, оскільки обвинувачений вчинив 2 епізоди корисливих умисних злочинів, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до тяжких, що вказує на суспільну небезпечність особи. Також з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений і попередні чотири судимості має за вчинення злочинів проти власності, неоднократно відбував покарання, пов’язане з позбавленням волі, однак належних висновків для себе не зробив. Таким чином, звільнення його від відбування покарання із застосуванням ст.75 КК України не відповідало загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
З підстав необґрунтованого застосування положень ст. 75,76 КК України і безпідставного звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням були скасовані та змінені також вироки наступних судів:
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов’язки:
1) періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Отже, суд, застосовуючи ст. 75 КК України, в будь - якому випадку повинен покладати на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.
Разом з тим, є випадки, коли суд, звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, цих вимог закону не дотримувався, а іноді, і, взагалі, ст. 76 КК України не застосовував, тобто суд першої інстанції неправильно звільняв обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Зокрема, такі порушення були допущені:
Також не рідко суди першої інстанції при призначенні покарання та застосуванні ст. 69 КК України не мотивують, чому зазначені у вироку пом'якшуючі покарання обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочинів.
Зокрема, це стосується Ковпаківського районного суду м. Суми (суддя Литовченко О.В., справа № 592/11577/18)
Так суд, призначаючи обвинуваченому покарання, виходив з того, що обставинами, що пом’якшують його покарання є відсутність судимостей, добровільне відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, вибачення у потерпілого, позитивна характеристика за місцем проживання, сприяння розкриттю злочину, а також те, що потерпілий не має ні матеріальних ні моральних претензій до нього.
Однак з такими висновками суду колегія суддів в повній мірі не погодилась, оскільки сприяння обвинуваченого розкриттю злочину та його вибачення перед потерпілим мало сумнівний характер.
Зокрема, з матеріалів провадження судом було встановлено, що обвинувачений, обравши спосіб захисту своїми показами викривляв встановлені судом фактичні обставини кримінального правопорушення з метою зменшити свою відповідальність, у зв’язку з чим його сприяння розкриттю злочину було сумнівним. Крім того, своєю поведінкою безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення обвинувачений не сприяв розкриттю злочину, оскільки був оголошений у міжнародний розшук, у зв’язку з його виїздом закордон України.
Була врахована колегією суддів і та обставина, що обвинувачений незважаючи на відшкодування збитків потерпілому, здійснюючи свій захист, намагався частково перекласти свою вину на потерпілого, шляхом доведення вчинення потерпілим протиправних дій та характеризуючи потерпілого з негативної сторони, що ставило під сумнів достовірність вибачення обвинуваченого перед потерпілим та факт сприяння обвинуваченим встановленню істини по справі.
За таких обставин, вирок суду в частині призначеного покарання був скасований з ухваленням нового вироку, яким визначено обвинуваченому покарання, без застосування положення ст. 69 КК України.
Відповідно ст. 50 і 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а при його призначенні суд повинен враховувати як ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу винуватого, так і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Як зазначено у правовій позиції в постанові ВСУ від 04.04.2011 у справі № 5-1кс11, норми Особливої частини КК мають базуватися на нормах Загальної частини цього Кодексу. Це спеціально зазначено законодавцем у ст. 65 КК, в якій установлено загальні засади призначення покарання і згідно якої суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України суд при призначенні покарання має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й ті норми Загальної частини КК, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також інші питання, пов'язані з призначенням покарання, що здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри.
Проте, деякі місцеві суди не в повній мірі враховують ці вимоги закону були змінені вироки суду в частині призначеного покарання з пом’якшенням призначеного покарання у наступних судах:
( суддя Алфьоров А.М., справа 592/3086/16);
( суддя Куцан В.М., справа №574/924/18);
( суддя Маслов В.В., справа № 588/1818/18);
(суддя Степаненко О.А., справа № 587/2681/18);
( суддя Черних О.М., справа № 587/604/15-к);
( суддя Машина І.М., справа № 585/3866/18);
( суддя Машина І.М.,справа № 585/4308/18);
( суддя Машина І.М., справа № 585/1118/19);
( суддя Шульга В.О., справа № 585/2065/17.
Відповідно до положень ч.1 ст.416 КПК, після скасування судом апеляційної інстанції вироку суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу IV цього Кодексу в іншому складі суду, а згідно ч.2 цієї норми закону при новому розгляді в суді першої інстанції допускається посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю посилення покарання.
Разом з тим, не завжди місцеві суди області дотримуються вказаних вище положень кримінального процесуального.
Як приклад, є кримінальне провадження Зарічного районного суду м. Суми (суддя Клімашевська І.В., справа № 591/2270/17).
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, попереднім вироком Зарічного районного суду м. Сум від 13.06.2017 С. був визнаний винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.299 КК, і йому було призначено покарання у виді арешту на строк три місяці. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07.11.2017 вказаний вирок суду був скасований у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і призначений новий розгляд у суді першої інстанції
При новому розгляді даного кримінального провадження суд першої інстанції, всупереч вищезазначеним вимогам кримінального процесуального закону, визнавши вказану особу винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.299 КК, призначив їй покарання у виді арешту на строк шість місяців, тобто суд посилив розмір раніше визначеного обвинуваченому покарання при попередньому судовому розгляді кримінального провадження, тоді як вирок не був скасований через необхідність посилення покарання.
Згідно п. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду і пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
В силу п. 3 ч.1ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, заподіяної злочином, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Ці вимоги закону не в повному обсязі були дотримані при розгляду наступного кримінального провадження (Ковпаківський р/с, суддя Литовченко О.В., справа № 592/4863/18)/
В даному провадженні потерпілим був заявлений цивільний позов про стягнення 100000 грн. моральної шкоди з обвинуваченого, який був визнаний визнаним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заявленого потерпілим до обвинуваченого цивільного позову та стягнув на його користь 35 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим колегія суддів не погодилась з таким висновком місцевого суду та вважала, що суд не повно врахував наслідки, які настали від вчиненого ДТП та належним чином не оцінив душевних і моральних страждань потерпілого в результаті їх настання. Зокрема те, що будучи здоровою та працездатною людиною, потерпілий отримав другу групу інвалідності з ураженням опорно- рухового апарату, у зв’язку з чим на своїй посаді працювати не міг. З таких підстав, приймаючи до уваги молодий вік потерпілого, вимушеність життєвих змін в результаті отримання ним тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, тривалого лікування та оперування, відсутність будь-якого відшкодування шкоди з боку обвинуваченого з часу вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів змінила вирок суду в частині вирішення заявленого потерпілим цивільного позову та збільшила розмір грошової суми на відшкодування моральної шкоди до 70 000 грн.
За результатами розгляду апеляційних скарг на вироки та ухвали судів першої інстанції не змінювалися і не скасовувалися як законні і обґрунтовані судові рішення, ухвалені такими суддями:
Найгірші показники якості роботи за оцінкою результатів апеляційного розгляду проваджень за вироками судів мають судді :
Якість розгляду суддями місцевих судів справ про адміністративні правопорушення.
З 18068 справ про адміністративні правопорушення , які перебували у провадженні місцевих судів Сумської області , в тому числі 17336 справ, що надійшли у 2019 році розглянуто суддями цих судів - 15839 справ, з яких піддано адміністративним стягненням 10431 особу, відносно 382 осіб застосовувались заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП
За видами накладені основні стягнення були такими:
Також застосовувалися як додаткові адміністративні стягнення :
Добровільно сплачено порушниками штрафів на суму 9132099 грн.
Відносно 5025 осіб провадження у справах закривались, у зв’язку :
З 15839 справ, які були розглянуті суддями місцевих судів області, 425 справ ( або 2,68 %) переглядалися в апеляційному порядку і за результатами такого перегляду:
19 постанов змінено.
Відсоток скасованих і змінених постанов склав 34,8 від переглянутих справ у 2019 році , тоді як у 2018 році відсоток складав 38,6.
Найбільше апеляційних скарг за аналізуємий період було розглянуто на постанови суддів у справах про адміністративні правопорушення, передбачені:
про порушення митних правил :
про корупційні правопорушення:
Отже, найбільше судом апеляційної інстанції було переглянуто справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.
За результатами перегляду 253 постанов вказаної категорії, постановлених судами першої інстанції:
За наслідками скасування постанов місцевих судів відносно 51 особи :
в т.ч. стосовно 28 осіб або через відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
Із наведеного, вбачається, що однією з поширених підстав скасування постанов про адміністративне правопорушення є відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Так, згідно вимог ст. 280 КУпАП, посадова особа при розгляді справи зобов'язана з'ясувати - чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи.
Суб’єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП України є особа, яка керувала транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Разом з тим, на практиці непоодинокі випадки поверхового та неповного дослідження матеріалів справи, коли особа притягувалась до відповідальності за ст. 130 КУпАП, без урахування того, що у справі відсутні докази, які б підтверджували сам факт керування цією особою транспортним засобом, зокрема це:
Протокол про адміністративне правопорушення визнається джерелом доказів у справі за умови його відповідності вимогам ст.ст. 254-256 КУпАП.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Проте на практиці є справи, в яких протокол про адміністративне правопорушення складається поліцейським з порушенням вищезазначених строків.
При цьому, суди не звертають увагу на такі порушення та розглядають матеріали справи, які не містять доказів на підтвердження того, що у поліцейського були складнощі з виявленням особи, яка вчинила правопорушення, а так само, коли не зазначена інша причина вказаної різниці в часі між часом вчинення адміністративного правопорушення і часом складення протоколу про адміністративне правопорушення та оформлення медичного висновку.
Такі порушення, зокрема були допущені суддями:
За змістом ст. ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.
При цьому, суддя не має права у постанові за підсумками розгляду справи вказувати на кваліфікуючі ознаки правопорушення, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, або їх виключати, адже у протилежному випадку він виходить за межі своєї компетенції, якою згідно з вимогами ст. ст. 213, 221 КУпАП, є лише розгляд справи.
Проте, ці вимоги закону не завжди дотримуються суддями місцевих судів.
Як приклад, є справа №583/2503/14-п (Охтирський мр/с, суддя Ільченко В.М. ).
Так, у протоколі про адміністративне правопорушення особі інкримінувалося вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 130 КУпАП, поряд з цим не було зазначено, що особа вчинила правопорушення двічі протягом року, тобто фабула правопорушення містила ознаки зовсім іншого складу адміністративного правопорушення, а саме, правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Разом з тим, не дивлячись на те, що у протоколі не конкретизована суть адміністративного правопорушення, а саме, що фабула правопорушення не відповідала ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол, суддею справа була розглянута та особа була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення.
Дана постанова була скасовано та на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно особи за ч.3 ст. 130 КУпАП – закрито, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
З аналогічних підстав була скасована постанова судді Путивльського районного суду Сумської області від 21 лютого 2019 року про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП із закриттям провадження в справі (суддя Данік Я.І. справа № 584/1735/18)
В И С Н О В К И І П Р О П О З И Ц І Ї :
Аналіз показав, що у 2019 році місцеві суди області в основному забезпечили здійснення правосуддя в рамках кримінального судочинства, а допущені суддями цих судів помилки в застосуванні кримінального і кримінального процесуального закону були наслідками недостатньої організації розгляду кримінальних проваджень і справ про адміністративні правопорушення, а також внаслідок перевантаженості судів із-за недостатньої кількості суддів.
Вважаю необхідним дані цього аналізу довести до відома голів і суддів місцевих судів області на нараді з ними при підведенні підсумків роботи місцевих судів по здійсненню правосуддя за 2019 рік.
_03_03.png)
